Вступ

   Запальні захворювання внутрішніх статевих органів у жінок фертильного віку залишаються актуальними, як у медичному, так і соціально-економічному аспектах. За даними Національного центру контролю захворюваності, в США кожного року реєструється біля 1 млн. випадків ЗЗОМТ, тобто у кожної 10-ї жінки протягом репродуктивного віку відмічаються запалення органів малого тазу, причому у кожної 4-ї із них виникають ускладнення. В усіх країнах світу спостерігається зростання частоти виявлення ЗЗОМТ на 14% в загальній популяції жінок фертильного віку і на 25% — у жінок, які використовують ВМК. За даними А.В. Чурілова (2003), на тлі ВМК запальні процеси придатків матки виникають у 47,9% жінок. Оцінюючи показники зростання кількості запальних процесів репродуктивних органів у жінок, необхідно відмітити, що в його основі лежить велика кількість взаємопов'язаних процесів, починаючи від гострого запалення, спричиненого пусковим механізмом у вигляді сексуальної інфекції «нового типу» (хламідії, мікоуреоплазми, віруси, умовно-патогенні штами аеробної та анаеробної інфекції, в тому числі, аутоінфекції зі зміненим геномом), і закінчуючи складними патогенетично взаємообумовленими процесами, пов'язаними з порушенням бар'єрної функції статевої системи. Запальні процеси внутрішніх геніталій у жінок призводять до безпліддя, невиношування вагітності, формування синдрому хронічного тазового болю, ектопічної вагітності, порушення менструального циклу, міом матки, онкологічних захворювань і т. д. Інфекційні агенти лише тоді призводять до порушення репродукції, коли їхня патогенетична дія реалізується в ендометрії у вигляді різних патологічних змін, зокрема, його морфофункціональній неповноцінності.

   Результатом інфікування функціонального шару матки є ендометрит. Особливостями ендометриту у сучасних умовах є його довготривалість, стертість симптомів, часто первинно-хронічний перебіг, розвиток патологічних аутоімунних процесів на місцевому та системному рівнях, невідповідність структурних змін слизової оболонки клінічній картині захворювання.

   Лікування хронічних ендометритів є досить складною проблемою у зв'язку з тим, що первинний інфекційний агент не визначається, а вторинна опортуністична мікстінфекція маскується бактеріально-кандидозними контамінаціями на тлі вторинного локального і загального імунодефіцитного стану.

Метою дослідження було вивчення морфофункціонального стану ендометрія, імунологічного статусу та процесів пероксидації у жінок з втратою вагітності на ранніх термінах гестації на тлі ЗЗОМТ.

   Матеріал і методи дослідження

    Мікробіологічна діагностика вмісту порожнини матки проводилася експрес-методом мікроскопії нативного матеріалу при фарбуванні мазків за Грамом в модифікації М. Kopeloff та P. Beerman. Таке зафарбовування забезпечує чітке зображення клітин і сприяє їх диференціації під час проведення мікроскопії, що дозволяє виявити збудник інфекції на 1-й день лабораторних досліджень. При завмерлій вагітності гістологічне, бактеріологічне дослідження матеріалів, вилучених із порожнини матки, визначення збудників захворювань, що передаються статевим шляхом, виконували методом ПЦР. Обстежено 100 жінок, із них 50 — із завмерлою вагітністю в терміні 4–12 тижнів і 50 — жінки, яким проводилися артифікаційні аборти.

    Результати гістологічного аналізу у жінок із завмерлою вагітністю свідчили про анембріонію без запальних змін у 15 випадках, у 28 (56,05%) спостерігався парієтальний і базальний децидуіт із вираженою лейкоцитарною інфільтрацією під матковим епітелієм та в компактному шарі. В області розташування хоріону спостерігалися скупчення лімфоцитів навколо маткових залоз із вираженою дистрофією епітеліальних клітин, вогнища некрозу децидуальних клітин та крововиливи. У 17 випадках переважав парієнтальний ендометрит з ознаками артеріїту. На цьому тлі відмічалася мікрокістозна трансформація залоз компактного і спонгіозного шарів ендометрія. На тлі хронічного ендометриту відмічалася поверхнева трофобластична інвазія, яка призводила до порушення формування якірних ворсин, затримки розвитку матковоплацентарного кровотоку, негативного впливу на ембріон із подальшою його загибеллю. У жінок із ратифікаційними абортами запальних процесів у ендометріїї не реєструвалося.

   Під час бактеріологічного дослідження матеріалу, вилученого із порожнини матки, було виявлено: фекальний стрептокок у чистій культурі — у 10,7% пацієнток у поєднанні з бактеріальною (бактероїди, пептострептококи, вейлонели, Е. сolli), кандидозною та бактеріальновірусною інфекціями у 100% пацієнток в ендометрії та у 7,5% — в цервікальному каналі. Слід зазначити, що у жінок контрольної групи в цервікальному каналі інфекційні агенти не відмічалися, а в ендометрії були виявлені у 5 (10%) жінок, хоча при цьому гістологічна структура ендометрія була в межах норми, що є свідченням провідної ролі змін морфофункціональної структури ендометрія під впливом запальних чинників. ПЦР-дослідження матеріалу із порожнини матки виявило, що найчастіше зустрічалися такі збудники, як уреаплазми (35,7% випадків), мікоплазми (21,4%), вірус папіломи людини (10,7%).

   Отже, із 50 жінок із завмерлою вагітністю хронічний запальний процес ендометрія спостерігався у 35 хворих, що потребувало проведення відповідних терапевтичних заходів. Із них 18 пацієнток (І група) пройшли традиційну протизапальну антибактеріальну, інфузійну терапію, санація порожнини матки виконувалася диоксидином, а при лікуванні 17 жінок (II група) у комплекс терапевтичних заходів було включено озонований лаваж порожнини матки (озонований 0,9% розчин NaCl), гомеопатичну терапію (Генікохель, Лімфоміозот, Траумель С) та інфузійну озонотерапію протягом 3-х днів.

   З метою контролю за ефективністю лікуванням і для визначення критеріїв одужання використовували метод аспіраційної біопсії із порожнини матки за допомогою «Medscand Endorette» з подальшим зафарбовуванням клітинних елементів за М. Kopeloff. Аспіраційну біопсію ендометрія виконували на 5-й день терапії. За норму були взяті результати аспіраційних біоптатів порожнини матки у 20 клінічно здорових жінок на 5-ту добу неускладненого післяабортного періоду. Інтерпретація досліджень ґрунтувалася на класифікації запального процесу, запропонованої М.Ф. Камаєвим.

   Результати досліджень та їх обговорення

   На 5-ту добу протизапальної терапії було відмічено зменшення кількості некростридіальних анаеробних мікроорганізмів у жінок І групи в 2 рази, а в II групі — у 5,6 разів. При бактеріоскопічному дослідженні Е. сolli булла виявлена у 3 (16,7%) пацієнток І групи (ступінь забруднення склав 103–104), а в II групі присутності цього збудника виявлено не було. Під впливом проведеного лікування в аспіратах із порожнини матки жінок, які отримували озонотерапію, спостерігалися такі зміни: достовірне зниження показників сегменто-ядерних лейкоцитів, активний фагоцитоз, різке зниження кількості нейтрофільних гранулоцитів, поява макрофагів, полібластів, що є яскравим свідченням наявності запального процесу регенераторного періоду 2-ї фази. У групі хворих із традиційною терапією у цей час спостерігалася картина, характерна для 2–3-ї фази запального процесу.

   Універсальним базовим механізмом розвитку всіх патологічних станів (в тому числі, запалення органів малого тазу) є надлишкове перекисне окислення ліпідів у відповідь на пошкоджуючу дію інфекційного агента. У хворих жінок вивчали процеси перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) і загальної антиокислювальної активності (АОА) плазми та еритроцитів крові, вплив традиційної (І — група, 15 хворих), та запропонованої терапії (III група, 15 жінок) на ці процеси. Групу контролю склали 16 здорових жінок. У плазмі крові вивчали аскорбат-залежне (АЗП) і неініційоване (НІ, спонтанне), перекисне окислення ліпідів, загальну антиокислювальну активність. В еритроцитах крові досліджували НАДФН-залежне (НЗП) і аскорбатзалежне (АЗП) та неініційоване (НІ) ПОЛ.

   Під час дослідження було встановлено значну активацію процесів ліпопероксикислення ліпідів у жінок з ендометритом. Визначено, що озонотерапія призводить до гальмування процесів ферментативного, неферментативного та неініційованого ПОЛ в плазмі і еритроцитах, підвищення загальної АОА плазми крові у хворих жінок. Поряд із цим, у жінок, які отримували традиційну терапію, таких змін не відмічалося. Також у ході наукової роботи проводилося дослідження змін в імунному статусі хворих. У хворих обстежуваних груп спостерігалося достовірне збільшення кількості В_лімфоцитів (р<0,01 — в II групі та р<0,05 — в IIІ). Функціональні можливості імунокомпетентних В-клітин оцінювалися за рівнем імуноглобулінів. Відмічено недостовірне зростання рівня IgА у відповідь на запальний процес у хворих II та III груп у порівнянні з контролем (р>0,05). Достовірне збільшення вмісту IgМ (р<0,01) в обох групах хворих є свідченням гостроти перебігу запального процесу. Показник IgG у відповідь на запальний процес ендометрія мав недостовірне підвищення щодо показників в групі контролю відносно таких в II групі (р>0,05), а також достовірне зростання у ІІІ групі (р<0,01). Такі значення рівня IgG у хворих на ендометрит свідчать про переключення синтезу IgM на такий IgG, можливість регуляції продукції специфічних антитіл за принципом зворотного зв'язку (оскільки відсутній стримуючий вплив на синтез імуноглобулінів класу М). Показники фагоцитарного числа та фагоцитарного індекса (ФЧ, ФІ) у обстежених хворих вказували на фагоцитарну активність нейтрофілів. ФІ у хворих на ендометрит обох груп був достовірно вищим, ніж у групі контролю (р<0,01), суттєве підвищенні ФЧ відмічалося тільки у III групі хворих.   Аналіз бактерицидної активності фагоцитів (НСТ_тест) показав достовірне її збільшення в обох групах (р<0,01), що є свідченням початкового етапу запального процесу. Виявлені зміни фагоцитозу свідчать про порушення толерантності організму хворих до інфекції. У відповідь на виникнення гострого ендометриту відбулося достовірне збільшення рівня циркулюючих імунних комплексів (ЦІК-1) у плазмі крові, що є результатом компенсаторної реакції антитілоутворення, спрямованої на елімінацію антигенів. При несвоєчасному їх видаленні існує загроза пошкодження мембран клітин за рахунок приєднання компонентів комплементу. Отже, виявлені порушення в імунній системі хворих на ендометрит жінок свідчать про дисбаланс в Т- і В_клітинних ланках захисту і напруженість в системі фагоцитів. Внаслідок проведеної терапії достовірного (р>0,05) збільшення кількості лімфоцитів в І групі не відмічалося у порівнянні з контролем. Аналіз Т-клітинної ланки лімфоцитів виявив, що загальна кількість Т-лімфоцитів не мала достовірної тенденції до зростання ані у хворих з традиційною терапією ендометриту, ані під впливом озонотерапії, хоча збільшення концентрації Т-лімфоцитів відмічалося в обох групах. Аналіз показників рівня Т-хелперів показав суттєве його зростання в обох групах хворих (р<0,01) у порівнянні з 1-м днем терапії, а до показників у здорових жінок він наблизився лише в IIІ групі, де застосовувалася озонотерапія (р>0,05).

   У відповідь на проведене лікування показник Т- лімфоцитів супресорів достовірно зріс у порівнянні з 1-м днем в обох групах хворих (р<0,01), що призвело до нормалізації ІРІ. У порівнянні з групою контролю тільки у групі хворих, які в комплексній протизапальній терапії отримували озон та гомеопатичну терапію, відбулася стабілізація показників ІРІ. Таким чином, під впливом запропонованої терапії відбулася нормалізація імунорегуляторних субпопуляцій Тклітин, що є прогностично позитивним щодо функціонування всієї Т-системи імунітету.    Реакцією В_клітинної ланки лімфоцитів на проведену терапію в порівнянні з 1-м днем було достовірне зниження показників, зафіксоване тільки у III групі хворих (р<0,01). У ІІ групі (традиційне лікування) цей показник достовірно перевищував норму (р<0,01), в той час, як в III групі відмічалася його нормалізація (р>0,05). Рівень IgG в II групі достовірно підвищувався (р<0,01) у порівнянні з 1-м днем, а у III групі спостерігалося незначне зниження цього показника (р>0,05). По відношенню до показників IgG у здорових жінок в ІІ групі хворих на ендометрит відмічалося достовірне перевищення норми (р<0,01), а в III він наблизився до норми (р>0,05). Аналіз показників концентрації IgА показав, що під впливом проведеного лікування достовірних змін не відмічалося в жодній групі. Достовірно підвищений на момент захворювання показник IgM під дією проведеного лікування у II групі хворих мав тенденцію до зростання (р>0,05), а у ІІІ суттєво знизився (р<0,01). У порівнянні із групою контролю було зареєстровано достовірне перевищення норми у пацієнток II групи (р<0,01), а в IIІ групі - його нормалізація (р>0,05).

   Таким чином, у ІІ групі, де пацієнтки отримували традиційне лікування, загальна кількість В-клітин достовірно перевищувала норму, що свідчить про напруження системи гуморального імунітету, а поєднання із низькими показниками Т-лімфоцитів (р<0,01), Т-хелперів та Т-супресорів (р<0,01) — про схильність до хронізації запального процесу. До аналогічного висновку веде і аналіз рівнів IgG та М. У III групі, де хворі на неспецифічні ендометрити, крім протизапальної терапії, проходили курси озонотерапії, відмічалася стабілізація В-клітинної ланки імунітету (р>0,05), а також достовірне зниження рівнів IgM та G, що свідчить про адекватну терапію запального процесу та імунокорегуючу дію озонотерапії.

   Аналіз показників фагоцитозу під впливом проведеної терапії показав зростання показників ФІ у жінок ІІ групи на 5-ту добу стаціонарного лікування (р>0,05) і достовірне зменшення його у III групі хворих (р<0,01), що є свідченням активності запального процесу у пацієнток II групи. Про тенденцію до затяжного перебігу запалення у хворих II групи, де лікування проводилося традиційними методами, також свідчить достовірне (р<0,01) зниження НСТ_тесту. Поряд із цим, у хворих жінок ІІІ групи під впливом поєднаної з озоном протизапальної терапії відбулася нормалізація цього показника.   Рівень ЦІК у II групі хворих під дією проведеної терапії мав тенденцію до зростання (р>0,05), а в III — достовірно знизився (р>0,05). І хоча нормалізація цього показника не відбулася в жодній групі, проте в III групі, де до протизапального лікування включалась озонотерапія, компенсаторна реакція антитілоутворення була адекватною щодо відповідної фази запального процесу.

Р’РёСЃРЅРѕРІРєРё

   Таким чином, застосування озонотерапії при лікуванні жінок із неспецифічними ендометритами позитивно впливає на показники імунного статусу пацієнток, тобто відбувається стимуляція як клітинної, так і гуморальної ланок імунітету, здійснюючи імуномодулюючий ефект.

   Результати проведених досліджень та їх аналіз доводять, що у жінок репродуктивного віку із запальними процесами матки застосування озонотерапії та гомеопатії є високоефективним методом окислювальної еферентної терапії, яка чинить комплексний вплив на організм. Запропонований метод терапії неспецифічних ендометритів у жінок здійснює протизапальний, бактерицидний, дезінтоксикаційний, антигіпоксичний, імуномоделюючий та нормалізуючий процеси ПОЛ та АОА ефекти, що дозволяє рекомендувати його для використання у якості протизапальної складової при комплексному лікуванні даної категорії хворих.

   ЛІТЕРАТУРА

1. Влияние инфекций на репродуктивную систему женщины / Краснопольский В.�., Серова О.Ф., Туманова В.А. и др. // Рос. вестн. Акушера-гинеколога. — 2004. — № 5.
2. Милованов А.П. Патология системы мать—плацента—плод. — М.: Медицина, 1999. — С. 24–48.
3. Тимочко М.Ф., Кобилянська Л.І. Вільнорадикальні реакції та їх метаболічна роль // Медична хімія. — 1999. — Т. 1, № 1. — С. 19–24.
4. Франчук А.Е., Бензар З.Т. Вторичный иммунодефицит и его коррекция препаратами тимуса у больных с послеабортным эндометритом // Акушерство и гинекология. — 1990. — № 9. — С. 40–43.

Ключові слова: жінки, неспецифічні ендометрити, еферентна терапія.

Ключевые слова: женщины, неспецифические эндометриты, эфферентная терапия.

Key words: women unspecific endometrits, efferent therapy.









Реклама:
английский язык Оксфорд учебники для детей и взрослых
А.А.Тимофеев стоматология медицинские книги
джинсы levi strauss