Реставрація молярів з опорою на імплантати

: 2009/8/5 | : Современная стоматология

П.В. Куц


Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця


Резюме. З урахуванням узагальнення літературних даних і власного досвіду сформовано сучасні уявлення про відновлення індивідуальної функціональної оклюзії на зубних протезах, що спираються на імплантати. Дано рекомендації для оптимального планування й формування оклюзійної площини з урахуванням усього комплексу оклюзійних і суглобових факторів з метою реабілітації функції жування, відновлення фізіологічного нейром'язового та суглобового балансу та захисту імплантату від функціональних перевантажень при протезуванні молярів.
Ключові слова: імплантація, незнімні зубні протези, остеоінтеграція, поверхня з окису титану, методика протезування, альвеолярний відросток.

Часткова втрата зубів є одним з найбільш поширених станів зубощелепної системи, які потребують заміщення їх різними видами зубних протезів. Відсутність зубів у бічних ділянках означає не тільки дефіцит функції жування, а й утрату стабільної висоти прикусу, що в подальшому може спричинити патологічні зміни в скронево-нижньощелепних суглобах (СНЩС), м'язах, пародонті [3, 4, 6, 7, 8].

В останні роки все частіше застосовується методика заміщення дефектів зубних рядів за допомогою імплантатів. За даними літератури [2, 5, 9, 10, 14, 15], при виборі виду імплантату перевагу віддають внутрішньокістковим конструкціям.

Причиною невдач найчастіше є незадовільна біостабільність імплантату. У процесі функціонування зубощелепної системи імплантат зазнає значних осьових і згинаючих навантажень, які передаються на опорну кістку. Недосконалість конструктивних рішень, фізико-механічних властивостей матеріалу, з якого виготовлено імплантат, а також нераціональне протезування призводять до виникнення ділянок надмірної концентрації напружень у кістці, які перевищують поріг її фізіологічної міцності. Такі нефізіологічні навантаження призводять до резорбції кістки й, у кінцевому результаті, до втрати імплантату [1, 12, 13, 16].

Реставрація поодиноких зубів стала однiєю з найбільш частих процедур в iмплантологiї (рис. 1). Удосконалення дизайну поверхні абатмент–iмплантат, ширші платформи імплантатів і застосування цементу для фіксації реставрацій значно вдосконалили цю процедуру (рис. 2). Однак обмежений об'єм кістки, недостатня міжоклюзійна висота (рис. 3, 3-а) та значне оклюзійне навантаження з наявністю чи відсутністю парафункцiональних звичок усе ще можуть викликати втрату стабільності.





Використання двох імплантатів для pecтaвpaції моляра дає можливість уникнути проблем, пов'язаних з об'ємом кістки та стабільністю протезу. Однією з найсуттєвіших перешкод для розповсюдження цієї методики є небажання деяких пацієнтів фінансово компенсувати затрати на установку другого імплантату. У цій роботі представлено клінічні випадки використання одного або двох імплантатів і протезних компонентів системи Alpha Bio (Ізраїль) для заміщення поодиноких молярів (рис. 4, 4-а).



Реставрація поодинокого моляра з опорою на імплантат історично була складним питанням з точки зору форми та функціонування. Мезiодистальнi розміри моляра є більші, ніж розміри стандартних імплантатів (3,75–4,2 мм), що створює можливість функціонального перевантаження, яке може призвести до втрати фіксуючих компонентів або імплантату.

Останнім часом з'явились імплантати SPI широкого діаметра (5,0; 6,0 мм) (рис. 5), але їх використання обмежене дефіцитом кістки у щiчно-лiнгвальному просторі. Також більшість поодиноких коронок з опорою на ширші імплантати все одно мають тенденцію до втрати фіксації, що призводить до втрати компонентів. У дистальних ділянках об'єм кістки та її щільність часто є невідповідними. Оклюзiйнi навантаження є більшими в цій ділянці, незважаючи на наявність чи відсутність парафункцiональних звичок, що теж негативно впливає на фіксацію реставрацій.



Імплантати більшого діаметра (5,0; 6,0 мм) доцільно використовувати безпосередньо в лунках видалених молярів з товщиною альвеолярної кістки більше або рівною 8 мм. Основні клiнiчнi параметри при такій pecтaвpaції повинні ретельно вивчатися з точки зору наявності імплантатів і компонентів, якi відповідатимуть уciм вимогам до діаметра, конфiгурацiї платформи та фіксації протеза.


КЛІНІЧНІ ВИПАДКИ

Перший випадок (рис. 6-а–з) демонструє заміщення лівого першого нижньощелепного моляра імплантатом Alpha Bio діаметром 5,0 мм, який було встановлено через 6 місяців після видалення зуба.



Операцію виконували під місцевою анестезією Sol. Ubistesin forte 4 % (використовували інфільтраційне знеболення з додаванням анестетика безпосередньо в ділянці втручання). Кісткове ложе імплантату препарували фрезами на швидкості 1000 обертів за хвилину під контролем глибиноміра при безперервному охолодженні 0,9 % фізіологічним розчином NaCl. Формувач ясен вкручували відразу. У післяопераційному періоді призначали нестероїдні протизапальні препарати per os або внутрішньом'язово (Ібупрофен 400 мг/добу). Щоденно проводили антисептичну обробку ділянки операційної рани та рекомендували дбайливу гігієну порожнини рота, шви знімали на сьомий день після оперативного втручання.

Другу фазу дентальної імплантації виконували після рентгенологічного підтвердження остеоінтеграції імплантату. Отримували відбитки за допомогою стандартної ложки альгінатною масою, відливали моделі, на яких виготовляли індивідуальну відбиткову ложку з перфораційним отвором у ділянці імплантату (рис. 6-г). Після цього за допомогою трансфера знімали анатомічні відбитки силіконовими масами (рис. 6-в) та виготовляли металокерамічну коронку за стандартною методикою з відповідними контурами для полегшення гігієни порожнини рота згідно з ортопедичним протоколом. Штучну коронку з опорою на імплантат фіксували спеціальним цементом IMPRUV (рис. 2).

Другий випадок (рис. 7-а–д) демонструє заміщення лівого другого верхньощелепного моляра, який було втрачено внаслідок зламу. Два імплантати Alpha Bio діаметром 4,2 мм та довжиною 11,5 мм в дистально-щічний та 5,0–13,0 у піднебінний канали було встановлено безпосередньо після видалення з одночасною кістковою пластикою. Перед початком протезування пройшло 6 місяців періоду загоювання. Як i в попередньому випадку, було вибрано стандартні абатменти з кутом 15 градусів і виготовлено металокерамічний мостоподібний протез.




ОБГОВОРЕННЯ


Установлення двох імплантатів для опори одиночної коронки може забезпечити більшу стабільність. Положення імплантатів може бути паралельним, відгалужуватись щiчно-орально або накладатись медiодистально та мати різні кути відносно один одного. Подвійні імплантати створюють більший простір для контакту з кісткою, а кpiм того, стає легше оптимально встановити їх додаткові елементи широкого діаметра. Ретенцiя та стабільність на piвнi альвеолярної кістки, реакція м'яких тканин при такому методі лікування є такою ж передбачуваною, як i при іншому застосуванні системи Alpha Bio. Реставрацію раціональніше виготовляти під цементну фіксацію. Реставраційні матеріали можуть бути металокерамічними, суцiльнометалевими або суцiльнокерамiчними залежно від функціональних та естетичних вимог.

Чим більш вузькі зубні імплантати використовуються, тим більша спостерігається залежність від ширини жувальної поверхні при компенсації навантажень. Більш широкі циліндричні імплантати дозволяють розширити її з метою збільшення площі вертикальних оклюзійних контактів для зменшення сил, діючих на ясенну ділянку при компенсації навантажень у порівнянні з вузькими імплантатами. Отже, оклюзія, яка захищає імплантат, повинна мати ширину жувальної поверхні штучної коронки, прямо пропорційну діаметру імплантату. Зменшення ширини жувальної поверхні більш бажане для аксіальних навантажень (уздовж осі зуба) на імплантатах у зонах, де естетика відіграє не першочергову роль. Так, ширина оклюзійної поверхні бокової реставрації на нижній щелепі зменшується зі щічної сторони штучної коронки. Язиковий контур реставрації залишається таким же, як у зубів поза оклюзією. Основний центральний контакт розташовується над зоною імплантату й часто відповідає центральній фісурі бічних зубів нижньої щелепи. У таких випадках оклюзійний контакт на щічному горбі не виявляється, оскільки він відіграє роль компенсатора навантаження.

При зубній імплантації на верхній щелепі зменшення ширини оклюзійної поверхні штучної реставрації не повинно впливати на естетику. У бічних беззубих ділянках верхньої щелепи ширина кісткової тканини частіше за все достатня для коректної позиції зубного імплантату. Штучні опори ми розташовували, орієнтуючись на центральну фісуру віртуальної коронки, тобто під нею, а оклюзійний контакт у подальшому моделювали по відношенню до щічного горба зуба-антагоніста. Бічні коронки на верхній щелепі з метою зміни ширини жувальної поверхні коректували за рахунок піднебінної поверхні в порівнянні з молярами природного прикусу на верхній щелепі.

Якщо для бічного імплантату верхньої щелепи антагоністом являється імплантат на нижній щелепі, установлений у зону достатньої кількості кісткових структур, нижньощелепний імплантат установлювали у щічній позиції, і при цьому верхньощелепний імплантат сприймав аксіальні навантаження через те, що щільність кістки на нижній щелепі завжди вища, ніж на верхній. У випадках, коли верхня щелепа значно атрофована зі щічної сторони, але необхідно виконати естетичну реставраційну роботу при піднебінно-розташованих дентальних імплантатах, планували більш широку жувальну поверхню. Піднебінний контур штучної коронки зменшували, наскільки це можливо. Більш вузька оклюзійна поверхня заповнювалась на нижній щелепі зі щічної поверхні для того, щоб допомогти розподілу сил більш аксіально по відношенню до імплантатів верхньої щелепи в центральній оклюзії, коли це необхідно. Основним оклюзійним контактом на дентальних імплантатах нижньої щелепи з атрофованою кісткою, коли антагоністом виступає верхньощелепний боковий моляр природного прикусу, являється піднебінний горб бічного зуба на верхній щелепі. Вершину піднебінного горба зуба на верхній щелепі моделювали таким чином, щоб навантаження на імплантат розподілялось більш аксіально. Щічний горб коронки на імплантаті нижньої щелепи розташовували медіально до стержня імплантату для того, щоб зменшити ширину жувальної поверхні. Медіально зміщений імплантат на нижній щелепі іноді навіть вимагав моделювання єдиного горба на коронці, розташованого безпосередньо над імплантатом, особливо, коли використаний імплантат невеликого діаметра.

При розташуванні зубних імплантатів один навпроти одного в зонах з вираженою атрофією кісткової тканини щелеп протези на верхній щелепі виготовляли за описаним вище сценарієм, а коронки імплантатів на нижній щелепі зменшували по ширині за рахунок щічних горбів до тих пір, поки аксіальний компонент сили діє як мінімум у межах 20 градусів. Якщо це неможливо, на більш слабкий зубний імплантат (у залежності від кісткової щільності, наприклад) установлювали аксіальне навантаження, оскільки він являється уразливим компонентом. При достатній кількості кістки по ширині зубні імплантати встановлювали над центральною фісурою, а в атрофованій кістці – у ділянках, що відповідають язиковим горбам природних зубів. У результаті цього внутрішньокісткові зубні імплантати на нижній щелепі розміщували більш медіально, ніж щічні горби. Виходить, що всі оклюзійні контакти знаходяться медіально в порівнянні з оклюзійними схемами природного прикусу. Тому, незалежно від того, розташовані імплантати на верхній чи нижній щелепі, зона змикання переміщується медіально, а нижньощелепні щічні горби не являються домінуючими контактними зонами.

Таким чином, планування оклюзії для ортопедичних конструкцій на імплантатах базується на біомеханічних принципах. Концепція оклюзії, яка захищає імплантати, робить акцент на перевазі аксіальних навантажень, при яких опорна кістка функціонує без порушення біологічного метаболізму. Дотримання принципів біомеханіки дозволяє підвищити клінічну довговічність зубних протезів з опорою на імплантати та зберегти навколишні тканини у здоровому стані.

Представлені клiнiчнi випадки належать до групи 32-х індивідуальних реставрацій молярів з опорою на подвійні та одиночні імплантати, якi були виконані 17-ти пацієнтам. У цій групі 21 реставрацій було на нижній щелепі й 11 – на верхній. На даний момент уci реставрації функціонують i в жодному випадку не вiдмiчалось клінічних ускладнень чи побічних реакцій м'яких чи твердих тканин. Пiсляхiрургiчний період тривав 3–7 місяців залежно вiд якості кістки та процесу регенерації. Потім, згідно з ортопедичним протоколом, проводилася стандартна процедура протезування. Оклюзiйнi контакти було збалансовано індивідуально згідно з положенням центральної оклюзії та бічної екструзії. Рентгенологічне обстеження було здійснено відразу після оперативного втручання, на етапі протезування та через 1–3 pоки після протезування.


ВИСНОВОК

Переваги використання двох імплантатів для опори коронки в ділянці моляра замість імплантатів із широкою платформою є очевидними. Створюється ширша опора для реставрації як медiально-дистально, так і щічно-лінгвально. Лікар отримує більшу гнучкість при встановленні імплантатів у скомпрометовані ділянки без перфорації кортикальних пластинок і таким чином досягає кращої ретенції на piвнi альвеолярної кістки. Використання двох імплантатів зменшує потенціальну можливість утрати фіксації коронки внаслідок впливу нормальних або парафункцiональних навантажень. Подвійний імплантат зменшує можливість оклюзійного перевантаження. Можливе збільшення вартості лікування нівелюється зменшенням вiрогiдноcтi невдачі імплантації чи реставрації внаслідок вищеописаних ускладнень.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Бенуар Ф., Рангер Б. Факторы риска в стоматологической имплантологии. – М.: «Азбука», 2004. – 181 с.
  2. Борисов А.Г. Влияние направления сил жевательной нагрузки на опорные ткани при протезировании больных с применением имплантатов: Автореф. дис. … канд. мед. наук. – М., 2002. – 27 с.
  3. Гветадзе Р.Ш. Клинико-функциональное биомеханическое обоснование ортопедических методов лечения больных в дентальной имплантологии: Автореф. дис. … д-ра мед. наук. – М., 2001. – 48 с.
  4. Иванов С.Ю., Бизяев А.Ф. и др. Стоматологическая имплантология. – М., 2000. – 96 с.
  5. Заблоцкий Я. В. Протезирование дефектов зубных рядов несъемными конструкциями с использованием имплантатов: особенности клинических этапов и временная реабилитация // Зубное протезирование. – 2003. – № 1 (2). – С. 8–18.
  6. Заблоцький Я.В. Імплантація в незнімному протезуванні: Монографія. – Львів, Галдент. – 2006. – 156 с.
  7. Неспрядько В.П., Клітинський Ю.В., Куц П.В. Сучасні принципи формування функціональної оклюзії при встановленні протезів з опорою на імплантати // Новини стоматології. – 2002. – № 1. – С. 7–13.
  8. Пантелеев В.Д. Артикуляционные дисфункции ВНЧС (Этиология, патогенез, диагностика, лечение): Автореф. дис. … д-ра мед. наук. – Смоленск, 2002. – 42 с.
  9. Параскевич В.Л. Дентальная имплантология. Основы теории и практики. – Минск: Юнипресс, 2002. – 368 c.
  10. Робустова Т.Г. Имплантация зубов (Хирургические аспекты). – М., 2003. – 560 с.
  11. Тимофеев А.А. Руководство по челюстно-лицевой хирургии. Дентальная имплантация. – Киев. – 2000. – Том III. – С. 299–315.
  12. Ушаков А.И. Повышение эффективности хирургии зубной имплантации: Автореф. дис. … д-ра мед. наук. – М., 2002. – 38 с.
  13. Хобкек Д.А., Уотсон Р.М., Сизн Ллойд Дж.Дж. // Пер. с англ.; под общ. ред. М.З. Миргазизова. Руководство по дентальной имплантологии. – М.: МЕДпресс-информ, 2007. – 224 с.
  14. Misch C.E. Contemporary Implant Dentistry. – 2nd ed. – Mosby, Inc., 1999. – 684 p.
  15. Misch C.E., Judy K.W.M. Classification of partially edentulous arches for implant dentistry // Int. J. Oral Implantol. – 1987. – № 4. – P. 7–12.
  16. Renouard F., Rangert B. Факторы риска в дентальной имплантологии. – М.: 2004. –182 с.

Резюме. С учетом обобщения литературных данных и собственного опыта сформированы современные представления о восстановлении индивидуальной функциональной окклюзии на зубных протезах, опирающихся на имплантаты. Даны рекомендации для оптимального планирования и формирования окклюзионной плоскости с учетом всего комплекса окклюзионных и суставных факторов с целью реабилитации функции жевания, восстановления физиологического нейромышечного и суставного баланса и защиты имплантата от функциональных перегрузок при протезировании моляров.
Ключевые слова: имплантация, несъемные зубные протезы, остеоинтеграция, поверхность из окиси титана, методика протезирования, альвеолярный отросток.

Summary. In view of summerising of the literary data and own experience, modern conceptions on restoration of an individual functional occlusion on dentures implantate-supported are generated. Recommendation for optimum planning and formation of occlusive plane, faking info consideration all the complex of ocelusive and articulate factors with the purpose of an after treatment of function of a mastication, restoration physiological neuromuscular and articulate balance and for implantate protection from functional overloads.
Key words: implantation, fixed partial dentures, osteointegration, titanium oxide surface, restoration method, alveolar bone.







Реклама:
книги купить медицина, английский
английский язык Оксфорд учебники для детей и взрослых
А.А.Тимофеев стоматология медицинские книги
кеды Reebok
Britney spears духи отзывы.


:
.

:
http://old.medexpert.org.ua/modules/myarticles/article_storyid_322.html

:


.
.