Вступ

   Апетит можна вважати надзвичайно широким і універсальним показником стану здоров'я дитини [1,2,6,9]. Зниження апетиту є частою скаргою батьків при зверненні до дільничних педіатрів, сімейних лікарів та дитячих гастроентерологів, лікарів, які працюють у дошкільних закладах і школах, та є не тільки медичною, але й глобальною соціально-економічною проблемою [13]. За висновком ЮНІСЕФ, «недостатність харчування порушує фізичний і розумовий розвиток дітей, а також здатність працювати і заробляти у дорослих. Тому вона є як причиною, так і наслідком бідності» [12]. В Україні зниження апетиту у дітей дошкільного та шкільного віку найчастіше відбувається не через неможливість забезпечити мінімальний набір харчових продуктів, а внаслідок різноманітних функціональних порушень травної системи, які часто передують органічним захворюванням. Доволі частою причиною зниженого апетиту є одноманітне харчування та зменшення фізичної активності дітей [1,3,5].

   Під апетитом (лат. appetites — бажання) розуміють «емоційну спонуку до прийому певного виду їжі у формі явного переживання задоволення від майбутнього прийому їжі». В нормі процес прийняття їжі регулюється двома гіпоталамічними центрами — боковим «центром голоду» та вентромедіальним «центром насичення». Останній пригнічує «центр голоду» після прийому їжі, що забезпечує виникнення почуття насичення. В регуляції харчової поведінки також беруть участь пептид холецистокинін та тонус м'язів шлунка [4,8,10].

    На сьогоднішній день виділяють 3 основні групи причин зниження апетиту: 1) соматичні; 2) психогенні; 3) нервова анорексія, пубертатне виснаження.

   До основних соматичних причин зниження аппетиту найчастіше відносять:

- нераціональне годування (одноманітне харчування, зловживання солодощами, порушення стереотипу харчування, примусове годування);
-  гострі та хронічні захворювання органів травлення (хвороби шлунка, кишок, печінки, підшлункової залози, дискінезії органів травної системи, синдром мальабсорбції);
- гострі та хронічні вірусні, бактерійні та грибкові інфекційні захворювання, у тому числі туберкульоз, СНІД;
-  глистяні інвазії;
-  дефіцит мікроелементів та вітамінів;
-  ураження центральної нервової системи, в тому числі пухлини, спадкові дегенеративні захворювання мозку;
-  діенцефальний синдром;
-  захворювання органів дихання та серцево-судинної системи;
-  хронічна ендогенна або екзогенна інтоксикація, у тому числі внаслідок прийому медикаментів, токсичних речовин, наркотиків;
-  ендокринні порушення — зміна активності залоз внутрішньої секреції.

   До психогенних причин зниження апетиту відносять:
-  причини, які пов'язані з самою дитиною: поганий настрій (депресія), біль, нудота, їжа у проміжках між основними прийомами їжі (солодощі, молоко, печиво);
-  причини, які пов'язані з найближчим оточенням — мамою, батьком: примусове і/або надмірне годування, несмачна їжа, стресові і конфліктні ситуації, гіперопіка [1,4].

   Ми вважаємо, що в педіатричній практиці слід виділяти клінічні варіанти порушення апетиту, які потребують і не потребують ретельного обстеження дитини. З нашого досвіду роботи зі школярами можна зробити висновок, що при добрих показниках розвитку дітей, адекватній фізичній і психічній активності, при доброму сприйнятті вікових навантажень, врівноваженому характері, відсутності частого болю в животі, блювання і порушень випорожнень доцільним є спроба покращання апетиту шляхом вдумливої корекції харчування, нормалізації побуту дитини, збільшення рухової активності, застосування харчових додатків (пробіотиків, полівітамінно-мінеральних комплексів) та препаратів, які посилюють апетит.
В 
   При цьому з великою обережністю слід ставитися до застосування препаратів з вираженою анаболічною активністю [1,2,7].

   За наявності симптомів, які можуть свідчити про органічну патологію, гостре або хронічне захворювання, доцільним є всебічне клініко-інструментальне обстеження дитини та її лікування після встановлення відповідного діагнозу. Надзвичайно важливим є «здорове харчування» школярів, яке має бути невід'ємною частиною їхнього життя і сприяти міцному фізіологічному, психічному і соціальному здоров'ю дитини. Під терміном «здоровее харчування» ми розуміємо спільну дію харчування дитини, її здоров'я і тих зусиль, які ми застосовуємо для його покращання. Чому забезпечення якісного харчування є важливим саме для школярів? Тому що якісне харчування зміцнює здоров'я школярів і покращує здатність до навчання. Відомо, що харчування впливає на інтелектуальний розвиток дитини і здатність до навчання; здоровее і повноцінне харчування є необхідною умовою успішного навчання. Дослідження довели, що діти, які якісніше харчуються, отримували при тестуванні вищі оцінки, не зважаючи на матеріальне становище родин і рівень самої школи. Водночас нестача харчових речовин, особливо у дітей початкових класів, може впливати на здатність до адаптації і навчання в школі, частоту пропусків через хворобу, ступінь концентрації та уваги. Діти, які мали значну недостатність харчових речовин, отримували при тестуванні на IQ та знання фактичної інформації менші оцінки, ніж діти в групах порівняння [10,11]. Крім того, за допомогою вчителів та медичних працівників шкіл можна позитивно впливати на дітей і членів їхніх родин, регулювати харчову поведінку, зменшити вплив поганих звичок в харчуванні, проводити необхідну санітарно-просвітницьку роботу. Більше того, виходячи з аналізу закордонного і вітчизняного досвіду застосування шкільних програм харчування, при одночасній допомозі і просвітницькій діяльності в питаннях харчування спостерігається значне збільшення росту і/або ваги дітей, покращання відвідувань занять і успішності учнів [8,9,11]. Дослідження довели, що шкільні програми, пов'язані з охороною здоров'я і які забезпечують безпечні і недорогі послуги в цій сфері, є найбільш рентабельним порівняно з іншими заходами видом інвестицій держави в охорону здоров'я. Добрий апетит і здорове харчування зменшують ризик виникнення різноманітних захворювань, у тому числі таких, як гіпотрофія і ожиріння, порушення травлення, серцево-судинна патологія,
злоякісні новоутворення [10,12,13].

   Мета дослідження — необхідність корекції зниженого апетиту у школярів початкових класів з метою покращання їхньої адаптації до шкільної програми.

Матеріал і методи дослідження

   Під нашим спостереженням знаходилось 134 дитини перших класів загальноосвітньої і 2 спеціалізованих шкіл м. Львова. Спостереження за дітьми проводилось згідно муніципальної програми «Здоров'я школяра» (керівник програми — М.А. Іванова) із залученням спеціалістів кафедри педіатрії Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького.
В 
   Досвід роботи кафедри у рамках муніципальної програми «Здоров'я школяра» показує велику поширеність функціональних захворювань органів травлення у школярів. Особливою групою ризику можна вважати дітей початкових класів, у яких внаслідок зміни звичного ритму життя, істотного збільшення навантаження в школі, порушень харчування та з інших причин розвиваються процеси дезадаптації, що характеризуються погіршенням показників здоров'я дітей, зменшенням здатності до навчання та засвоєння учбового матеріалу. Важливою ознакою шкільної дезадаптації є погіршення апетиту школяра, що призводить до зниження опірності організму дитини, порушень обміну речовин, органічних захворювань травної системи. Це вимагає впровадження сучасних методів профілактики та корекції процесів шкільної дезадаптації.

   Як відомо, найбільш ефективною профілактикою вважається така, що проводиться на стадії функціональних розладів і відхилень. Саме така профілактика дозволяє попередити хронізацію процесу і є максимально ефективною без застосування агресивних лікарських середників.

    Особливо цікавим є застосування у дітей фітопрепаратів та різноманітних біологічно активних добавок.

    У дітей в перших числах вересня визначалась готовність до навчання у школі, параметри фізичного та психічного розвитку, наявність функціональних порушень та супутніх захворювань. Через 3 місяці навчання ми повторно оцінили фізичний і психічний розвиток дітей, їх адаптацію до шкільного навчання, особливості харчування та апетиту. Було виділено 60 першокласників, у яких за результатами спеціального анкетування виявлено зниження апетиту. 30 дітей (11 дівчаток і 19 хлопчиків) склали основну групу, в якій на фоні загальноприйнятих заходів протягом 2_х місяців застосовувався у домашніх умовах новий комплексний рослинний препарат для підвищення апетиту БОН-АПЕТ�Т (екстракти і витяжки з лікарських рослин, Амерікен Нортон Корпорейшн, США). Препарат призначали тричі на добу по 1/2 чайної ложки за 15–30 хвилин до їжі, запиваючи невеликою кількістю води.
В  В 
   Контрольну групу склали 30 першокласників (14 дівчаток і 16 хлопчиків) зі зниженим апетитом, яким проводились загальноприйняті заходи: поради щодо харчування дітей, призначення полівітамінно-мінерального комплексу, корекція способу життя та режиму навчання.

    Загальна характеристика препарату. Препарат БОН-АПЕТ�Т сироп (100 мл) належить до засобів, що підвищують апетит (код АТС А15), містить екстракти і витяжки з лікарських рослин: плодів винограду (Vitis vinifera) 2,6 г, листя столітника (Aloe vera) 2,6 г, кори егле мармеладного (Aegle marmelos) 0,2 г, коріння арніки крупноцвітної (Premna mucronata) 0,2 г, кори ороксилюма індійського (Oroxylum indicum) 0,2 г, кори гмелини (Gymlina arboria) 0,2 г, кори стереоспермума (Stereospermum suaveolens) 0,2 г, всієї рослини десмодіума (Desmodium gargeticum) 0,2 г, всієї рослини пришнапарні (Uraria picta) 0,2 г, всієї рослини пасльону індійського (Solanum indicum) 0,2 г, всієї рослини пасльону (Solanum surattense) 0,2 г, плодів якірців сланких (Tribulus terristris) 0,2 г, пагонів вітанії снодійної (Withania sommnifera) 1,0 г, всієї рослини спаржі гроноподібної (Asparagus racemosus) 0,5 г, плодів терміналії хебули (Terminalia chebula) 0,25 г, плодів терміналії белерики (Terminalia belerica) 0,25 г, плодів амли (Emblica officinalis) 0,25 г, пагонів тиноспори серцелистої (Tinospora cordifolia) 0,5 г, коріння солодки голої (Glycyrrhiza glabra) 0,5 г, плодів перцю довгого (Piper longum) 0,083 г, кореневища імбиру лікарського (Zingiber
officinale) 0,083 г, плодів перцю чорного (Piper nigrum) 0,083 г, кори терміналії арджуни (Terminalia arjuna) 0,10 г, всієї рослини симплокоса кистьового (Symplocos racemosa) 0,10 г, насіння марени серцелистої (Rubia cordifolia) 0,2 г, насіння кмину (Carum roxburghianum) 0,1 г, плодів коріандру посівного (Coriandrum sativum) 0,1 г, коріння куркуми довгої (Curcuma longa) 0,2 г, коріння гедихіуму колосистого (Hedychium spicatum) 0,1 г, плодів кмину кминового (Cuminum cyminum) 0,15 г, бруньок гвоздики (Syzygium aromaticum) 0,19 г.

   Фармакологічні властивості. Сироп БОН-АПЕТ�Т посилює апетит, загострює почуття голоду, збуджує смакові рецептори. Препарат сприяє діяльності травних залоз, нормалізує перистальтику кишечнику, усуває прояви диспепсії. БОН-АПЕТ�Т оптимізує виділення шлункового соку і діяльність підшлункової залози. Опосередковано сприяє відновленню порушеної флори кишок.

   Показання до застосування. Препарат ефективний при погіршенні апетиту у дітей та дорослих. Сироп показаний дітям для поліпшення апетиту, а також для формування звички регулярного приймання їжі як фактора правильного фізичного розвитку.

Результати досліджень та їх обговорення

   Основна кількість дітей (80,3%) не відвідувала дошкільні дитячі установи і поступила на навчання у школи з домашніх умов. 91,9% першокласників були з повних родин, у 56,8% дітей були брати і/або сестри, в середньому на одну сім'ю припадало по 1,83±0,99 дитини.

   Нормальний перебіг вагітності спостерігався у 58,3% матерів, пологів — у 59,8%. У 10 дітей в медичній документації була відмічена пологова травма у вигляді гіпоксично-травматичного ураження ЦНС, яке потребувало медичного спостереження. 14 (10,6%) дітей до вступу до школи знаходилися на стаціонарному лікуванні з різних причин. Серед батьків першокласників 23,5% мали надмірну вагу; у 15,2% дітей зустрічались випадки захворювань шлунка, у 6,8% — цукрового діабету.

    На момент включення в дослідження батьки 83 (62,9%) дітей оцінювали свої матеріально-побутові умови як задовільні, батьки 14 (10,6%) дітей — як незадовільні і 35 (26,5%) батьків не змогли визначитися зі своїм статусом. За результатами проведеного анкетування, 114 (86,4%) дітей харчувалися регулярно, 18 (13,6%) — нерегулярно.

     При більш детальному аналізі виявилося, що 19 (14,4%) першокласників повноцінно їдять тільки 2 рази на день, 50,8% — 3 рази на день і тільки 47 (35,6%) дітей — 4 рази на добу. Кожний четвертий першокласник (25,8%) нічого не їв вдома перед школою. З суб'єктивної точки зору батьків 53,8% дітей недостатньо вживали молочні продукти, 34,8% — рибу, 24,2% — м'ясні продукти, 19,7% — овочі і фрукти. 63,6% першокласників перенесли у перші 3 місяця навчання у школі гострі респіраторні захворювання, кратність захворювань серед них дорівнювала 1,6±0,8. Тільки 70 (53%) першокласників харчувалися у достатньо чітко визначений час, 85 (64,4%) дітей регулярно вживали гарячу їжу, 25 (18,9%) — вживали їжу безпосередньо перед сном. 18,2% батьків зазначили, що вони часто, а 32,6% — періодично примусово годували дитину, не дивлячись на стан її апетиту. Тільки 52,3% дітей повністю з'їдали порцію їжі, яку давали батьки, тоді як решта (47,7%) залишали частину їжі в тарілках. При аналізі об'єму харчування протягом доби ми дізналися, що у 19,7% першокласників на сніданок припадало приблизно 10% добового об'єму їжі, у 25,8% — 20%, у 20,5% — 30%. У 31,1% першокласників на обід припадало орієнтовно 30% добового об'єму їжі, у 24,2% — 40%. У 10,6% першокласників на вечерю припадало приблизно 20% добового об'єму їжі, у 31,1% — 30% та у 19,7% першокласників на вечерю припадало приблизно 40% добового об'єму їжі, що свідчило про не зовсім адекватний харчовий графік дітей. Особливо цікавим є той факт, що батьки 7 (5,3%) першокласників зазначили, що у їхніх дітей на вечерю припадало 50% добового об'єму їжі, але вони не робили свідомих спроб змінити таку ситуацію. Доволі значна частина дітей (57,6%) їли фрукти у проміжках між основними прийомами їжі. Кожна третя родина першокласників мала звичку обговорювати за обідом чи вечерею поведінку і успішність дитини у школі. При цьому, за даними анкетування, 66,7% дітей переважно вживали домашнюю їжу і доволі рідко споживали їжу у ресторанах швидкого харчування.

   Аналіз найбільш поширених скарг показав, що 57,7% першокласників через 3 місяці навчання у школі скаржились на періодичні, а 9,1% — на часті болі в животі. Доволі частими були скарги на відрижку (45,5%), періодичну (41,9%) або часту і значну (9,1%) втомлюваність, нудоту (30,3%) та на періодичний (34,1%) або значний (2,3%) біль голови. При аналізі фізичної активності дітей ми виявили, що тільки 51 (38,6%) дитина відносно регулярно займалася спортом, 11,4% дітей менше години бували на свіжому повітрі, 61,4% гуляли 1–2 години, і тільки 27,2% першокласників бували на свіжому повітрі і активно рухалися більше 2 годин на добу. Натомість 22,7% першокласників проводили біля екрану телевізора приблизно 1 годину, 23,5% — 2 години, 20,6% — 3 і більше годин. Щодо вільного часу дітей ми отримали наступні дані: менше 3 годин вільного часу на добу мали 15,2% дітей, 3 і більше години — 54,5%, більше половини першокласників проводили свій вільний час у рухливих іграх.

   Щодо оцінки батьками апетиту дитини можна зробити доволі цікавий висновок про швидке погіршення апетиту першокласників під час навчання. Так, якщо на початок навчання у школі знижений апетит визначався у 29,5% дітей, то на четвертому місяці навчання кількість таких дітей вдвічі зросла і становила 51,5%, серед яких переважали помірні форми зниження апетиту (рис.1).



   Значної втрати апетиту або анорексії серед обстежених дітей ми не спостерігали. Динаміку апетиту в основній та контрольній группах першокласників ми визначали за допомогою загальноприйнятих методів, які ґрунтувалися на суб'єктивній оцінці батьків (табл.1).



   Як видно з таблиці 1, позитивну динаміку ми отримали в обох групах дітей, хоча вона була більш значною в основній групі, де діти отримували комплексний рослинний препарат БОН-АПЕТ�Т. Водночас, слід зазначити, що просвітницька робота з батьками, роз'яснення їм основних причин зниження апетиту у дітей, принципів раціонального харчування, необхідності систематичного годування мала виражений самостійний ефект, який посилювався на тлі застосування БОН-АПЕТ�Ту.

   Зауважимо, що всі діти охоче приймали препарат, і батьки не відмітили жодних побічних явищ або алергічних реакцій. Динаміку параметрів фізичного розвитку ми не оцінювали через відносно невеликий проміжок часу, який пройшов після призначення препарату. Відповідну оцінку заплановано провести в групах дослідження в кінці навчального року.

   Як видно з таблиці 1, діти в обох групах стали частіше їсти, проте краща динаміка спостерігалася у дітей основної групи, де 2/3 дітей перейшли на 4-разове харчування (рис.2).



   У дітей основної групи на тлі прийому препарату БОН-АПЕТ�Т ми спостерігали більш значне збільшення об'єму їжі, яку споживали діти під час обіду, порівняно з дітьми контрольної групи. Так, після закінчення курсу лікування, 73,3% дітей основної групи з'їдали порцію стандартного об'єму, а 13,3% дітей з'їдали стандартну порцію і просили добавку, тоді як серед школярів контрольної групи таких дітей було 40% та 6,7% відповідно (рис.3). В основній групі після закінчення лікування перебирали їжею 30% дітей, тоді як в контрольній таких дітей залишилося вдвічі більше — 73,3% (рис.4). В основній групі істотно кращим був ступінь бажання прийому їжі — 96,7% дітей проти 63,3% у контрольній. Для оцінки комплексної ефективності препарату БОН-АПЕТ�Т ми проаналізували частоту основних скарг, які залишилися у дітей обох груп після закінчення 2-місячного курсу лікування (табл.2). Вихідна частота скарг у дітей обох груп була подібною.



   Як видно з таблиці 2, у дітей основної групи зафіксовано меншу частоту скарг на періодичний біль у животі, в них рідше зустрічалися симптоми порушення моторики верхніх відділів травної системи та ознаки астено-невротичного синдрому порівняно з групою контролю. Важливим показником адаптації дитини є її можливість витримувати учбові шкільні навантаження без ознак значної втоми. Кількість дітей, які скаржились на втому в кінці учбового дня, була майже вдвічі меншою в основній групі на тлі застосування препарату БОН_АПЕТ�Т.

   В своєму дослідженні ми зауважили у дітей основної групи тенденцію до підвищення показників індексу гармонійності розвитку (за індексом Пушкарьової), кращу адаптацію дітей до навантажень та більш оптимальні показники вегетативного забезпечення. В кінці навчального року ми плануємо провести повторний поглиблений огляд дітей для оцінки динаміки основних показників стану здоров'я і фізичного розвитку, вегетативної нервової системи, частоти гострої захворюваності, успішності. Планується продовжити вивчення нутрітивного статусу дітей обох груп та особливостей їхньої харчової поведінки. Такий аналіз дозволить точніше визначити ефективність застосування препарату БОН-АПЕТ�Т і оцінити його адаптивні можливості.

Р’РёСЃРЅРѕРІРєРё

1. Порушення нутрітивного статусу і погіршення апетиту часто спостерігається у дітей початкових класів, частота поганого апетиту збільшується під час навчання дітей.

2. Добрий апетит школяра можна вважати однією з важливих ознак адаптації дитини до шкільного навчання. Порушення апетиту може бути як причиною шкільної дезадаптації, так і одним з її важливих симптомів.

3. Організаційні та профілактичні, освітні заходи покращують нутрітивний статус і показник апетиту дітей. Застосування у дітей з погіршеним апетитом рослинного препарату БОН-АПЕТ�Т суттєво покращує результати лікування та ефективність медико-профілактичних заходів.

4. Рослинний препарат БОН-АПЕТ�Т добре сприймається дітьми та їх батьками, не викликає побічних явищ і алергічних реакцій при достатньо тривалому застосуванні.

5. Оцінку адаптивних можливостей препарату БОН-АПЕТ�Т доцільно провести в кінці навчального року, порівнявши основні показники розвитку та здоров'я дітей обох груп.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бєлоусов Ю.В. Гастроентерологія дитячого віку: Підр. — К.: СПД Коляда О.П., 2007. — 440с.
2. Вивчення ефективності застосування Бон_Апетиту в комплексі лікування дітей з гастроентерологічною патологією / Т.З. Марченко, Ю.С. Кржинський, Я.В. Томків та ін. // Совр. педиатрия. — 2008. — №1. — С. 45—48.
3. Звягінцева Т., Чорнобай А. Корекція дисмоторних порушень при дисфункціях жовчного міхура у дітей // Ліки України. — 2005. — №9. — С. 46—48.
4. Квашнина Л. В., Родионов В. П. Плохой аппетит у детей: миф или диагноз? URL: http://m-l.com.ua/?aid=669
5. Метод реабілітації дітей молодшого шкільного віку з функціональною патологією шлунково-кишкового тракту / Н.В. Нагорна, С.С. Острополець, О.В. Бордюгова та ін. // ПАГ. — 2004. — №6. — С. 53—56.
6. Ратникова М.А. Хронический гастрит, дуоденит (гастродуоденит) и язвенная болезнь у детей // Мед. помощь. — 2000. — №6. — С. 17—20.
7. Шептулин А.А. Современные представления о патогенезе, диагностике и лечении синдрома функциональной диспепсии // Рос. журн. гастроэнтерол., гепатол., колопроктол. — 2003. — №1. — С. 19—25.
8. Del Rosso & Marek. 1996. Class Action: Improving School Performance in the Developing World through Better Health and Nutrition. Washington, DC. URL: http://www.worldbank.org/html/extdr/hnp/nutrition/classaction/cla-full.pdf
9. School_Age Children: their health and nutrition. SCN Working Group on Nutrition. SCN News №25.— December 2002. — Geneva: SCN/WHO.
10. School Feeding Handbook. WFP/UNESCO/WHO. — Rome: WFP, 1999.
11. School Feeding Programs: Improving effectiveness and increasing the benefit to education. By Del Rosso, J.M. for The Partnership for Child Development. — London: PCD, 1999.
12. UNICEF, The State of the World's Children 1990. — Oxford and New York: Oxford University Press, 1989. — P. 27.
13. WHO Information Series on School Health — Document 4. H

Ключевые слова: дети, аппетит, школьная дезадаптация.
Ключові слова: діти, апетит, шкільна дезадаптація.
Key words: children, appetite, school disadaptation.






Читайте также новости здоровье в главных новостях Украины, России, Европы и мира
К вашим услугам стоматология и зубное протезирование
Женские новости. Красота и здоровье