Актуальні питання охорони материнства і дитинства в Україні

: 2010/6/3 | : Здоровье женщины

Р.О.Моісеєнко
Департамент організації та розвитку медичної допомоги МОЗ України, м. Київ

Резюме. У статті висвітлені питання, пов'язані із тенденціями захворюваності, смертності та інвалідності серед дітей, впливом показників здоров'я матерів на формування здоров'я у дітей. Представлені структура інвалідності, динаміка поширення ВІЛ-інфекції серед дитячого населення, актуальні питання щодо здоров'я школярів і шляхи його поліпшення. Окреслено коло питань, що впливають на високий рівень захворюваності та смертності, а також основні методи підвищення рівня основних показників здоров'я у матерів та дітей.

Резюме. В статье освещены вопросы, связанные с тенденциями заболеваемости, смертности и инвалидности среди детей, влиянием показателей здоровья матерей на формирование такого у детей. Представлены структура инвалидности, динамика распространения ВИЧ-инфекции среди детского населения, поднимаются актуальные вопросы относительно здоровья школьников и пути его улучшения. Очерчен круг вопросов, которые влияют на высокий уровень заболеваемости и смертности детей, а также намечены основные методы повышения уровня основных показателей здоровья у матерей и детей.

Summary. The article highlights issues related to morbidity, mortality and disability trends in children as well as effects of maternal health indicators on the formation of such indicators in children. Disability statistical breakdown and dynamics of HIV infection spread among the child cohort of the population are presented, and topical issues of schoolchildren's heatlh and ways of its improvement are discussed. The range of problems contributing to high child mortality and morbidity rates is outlined, and key methods of improving key maternal and child health indicators are described.

<o:p></o:p>
<o:p></o:p>

  Основним завданням медичної галузі є збереження та відновлення здоров'я населення.

   Програмними документами, що визначають принципи її роботи, є законодавча база, Послання президента, Програми діяльності Урядів, «Концепція розвитку охорони здоров'я населення України» (затверджена Указом Президента України від 07.12.2000 р. № 1313/2000), а також «Національний план розвитку системи охорони здоров'я на період до 2010 року» (затверджений постановою Кабінету Міністрів України 13.06.2007 р. № 815), спрямовані на реалізацію положень Конституції України щодо забезпечення доступної кваліфікованої медичної допомоги кожному громадянинові, запровадження нових
ефективних механізмів фінансування і управління у сфері охорони здоров'я, створення умов для формування здорового способу життя.

    Сьогодні відмічається тенденція щодо поліпшення стану фінансування галузі охорони здоров'я. Щорічно зростають обсяги видатків на охорону здоров'я, однак питома їх вага в загальному обсязі ВВП не була стабільною: 2002 р. — 2,9%, 2007 р. — 3,4%, в 2008 р. Заплановано 3,3%; в обсязі зведеного бюджету по загальному фонду: 2002 р. — 13,9%, 2007 р. — 13,7%, в 2008 р. Планується 12,4%. Відповідно зростала питома вага обсягу видатків на охорону здоров'я із розрахунку на одного жителя: 2002 р. — 2,9%, 2007 р. — 3,4%, в 2008 р. очікується 3,3%.

   Видатки на охорону здоров'я із загального фонду на душу населення у 2008 році становитимуть 622,7 грн. (у 2002 р. — 131,1 грн., у 2007 р. — 513,5 грн.).

    За розрахунками спеціалістів, мінімальна потреба галузі у коштах становить понад 40 млрд. грн. [1]. У 2004 р., за даними ВООЗ, показник від ВВП на охорону здоров'я становив: у Литві — 6,5%, у Польщі — 6,2%, в Росії — 6,0%, у Франції — 10,5%, в Україні — 3,1% [5]. Такий стан речей не дає змогу забезпечити населення України необхідною допомогою у повному обсязі і, найголовніше, підняти її на належний рівень із дотриманням стандартів медичних протоколів лікування.

    Міністерством впроваджено программно-цільовий метод планування видатків державного бюджету. На сьогодні реалізуються понад 25 цільових програм та комплексних заходів у сфері охорони здоров'я. За рахунок коштів державного бюджету регіони забезпечуються імунобіологічними препаратами, тест-системами для діагностики донорської крові, медикаментами для хворих на цукровий діабет, частково — для онкологічних хворих та хворих на туберкульоз. Забезпечуються поставки медичного обладнання та санітарного автотранспорту для закладів охорони здоров'я.

    Охорона материнства і дитинства у цих програмах є важливою складовою, зважаючи на значимість питання народження здорових дітей — потенціалу майбутнього будь-якої держави.

    Дитяче здоров'я — це найкращі інвестиції держави в майбутнє. Проте здоров'я дітей залежить від такого матері, при цьому стан здоров'я вагітних жінок в Україні поки залишається незадовільним і не дає підстав репродуктологам для заспокоєння. Залишається високою частота виявлення анемій серед вагітних, на яку страждає кожна друга вагітна, що свідчить про негаразди у соціально-еко номічному стані сімей та тісно пов'язано з харчовими звичками. Втричі зросли показники захворюваності сечостатевої системи як наслідок низької репродуктивної культури та безвідповідальної статевої поведінки. Зростає і кількість хвороб системи кровообігу, захворюваність щитоподібної залози.

    Служба охорони материнства і дитинства за останні роки переживає суттєву реорганізацію у плані забезпечення права народжувати дитину у комфортних умовах із забезпеченням сучасних підходів щодо догляду за роділлею, породіллею та немовлям у пологових стаціонарах, які сьогодні потребують право бути визнаними «лікарнями, доброзичливими до дитини» згідно ініціативи ВООЗ ЮНІСЕФ. Нагальною є потреба створення мережі перинатальних центрів у регіонах України.

    Активне впровадження профілактичних технологій у напрямку формування та збереження репродуктивного здоров'я протягом останніх десяти років через реалізацію заходів національних програм «Планування сім'ї» та «Репродуктивне здоров'я 2001–2005» дало можливість знизити рівень захворюваності населення на інфекції, що передаються статевим шляхом, зокрема венеричні, а також зменшити втричі кількість абортів як основного чинника розвитку розладів репродуктивного здоров'я.

    При цьому застосування методів попередження небажаної вагітності підвищилось у 4 рази. Виконання програм з питань репродуктивного здоров'я на тлі стабілізації соціально-економічної ситуації в країні надає можливість покращити здоров'я вагітних жінок, а саме, за останні 3 роки рівень виявлення випадків анемії у вагітних жінок знизився на 20%, а захворювань сечостатевої системи — майже на 10%. Хоча, слід зазначити, що загальний стан здоров'я вагітних ще залишається
незадовільним [4, 6].

   Впровадження сучасних перинатальних технологій у пологових стаціонарах сприяло надзвичайно важливому компоненту забезпечення народження здорових дітей, тобто зниженню кількості ускладнених пологів, які за останні роки, в середньому по країні, знизилися майже на 18%.

    Такі зрушення в акушерських технологіях підтверджуються позитивними змінами у здоров'ї новонароджених.

    Щорічне зростання захворюваності серед новонароджених, що відмічалося до 2001 р., починаючи з 2002 р. набуло стійкої тенденції до зниження, хоча залишається ще на досить високому рівні: при народженні кожна 20-та дитина визнається хворою [1, 6, 8].

    Набута тенденція корелює із позитивною динамікою захворюваності серед дітей, віком до 1-го року. Проте темпи зниження рівня захворюваності дітей цієї категорії відбуваються значно повільніше, що свідчить про необхідність покращання неонатологічної допомоги та профілак_тики розвитку хвороб, що виникають при догляді за дітьми у сім'ї.

    Високим є рівень захворюваності дітей першого року життя на хвороби органів дихання, які складають 50,14% серед усіх зареєстрованих захворювань. Одним із проблемних питань здоров'я дітей є захворюваність недоношених дітей, рівень якої перевищує такий серед доношених у 5 разів: у 2007 р. — 812,2 і 157,41 випадків на 1000 народжених живими відповідно. Кількість недоношених немовлят, у середньому, складає близько 4% і є відносно стабільним показником. Не дивлячись на деяке зменшення кількості недоношених дітей, на сьогодні це є однією з основних проблем в організації медичної допомоги таким дітям у зв'язку із переходом з 2007 р. на критерії життєздатності та живонародженості, починаючи з 22 тижнів вагітності, рекомендованих ВООЗ. Особливо це стосується тієї категорії дітей, які в Україні раніше вважалися плодами (вага — 500–999 г). У 2007 р. народилося 915 живих дітей і 599 — мертвих [1, 7]. Прийнявши нові критерії життєздатності, Україна зробила важливий крок у дотриманні прав дитини відповідно до ратифікованої країною Декларації про права дитини [2].

   Сьогодні службою охорони материнства і дитинства запропонована Концепція розвитку перинатальної допомоги, стандартизованої медичної допомоги матері та дитині, з урахуванням гестаційного віку немовляти, яка повинна стати доступною, незважаючи на місце проживання вагітної, з наступним спостереженням дитини, яка народилась передчасно. Основною метою заходу є попередження передчасних пологів, забезпечення оптимальною медичною допомогою матерів та недоношених дітей, забезпечення кваліфікованою допомогою хворих новонароджених (у тому числі кардіохірургічною, торакальною, абдомінальною тощо), здійснення підготовки спеціалістів з неонатологічної реанімації. Такі заходи, передусім, вплинуть на підвищення безпечності пологів, збереження життя матері та дитині, профілактику розвитку захворювань та попередження інвалідності, при цьому буде дотримано принцип раціонального використання ресурсів. На жаль, поширеність захворювань серед дитячого населення не зменшується, не дивлячись на досягнуті успіхи щодо зменшення рівня захворюваності серед новонароджених та дітей, віком до 1_го року. Показники захворюваності дитячого населення все більше непокоять зацікавлені сторони державного управління з огляду на щорічну негативну тенденцію, недостатню ефективність профілактичних заходів, а також те, що зазначена ситуація негативно впливає на стан здоров'я майбутніх поколінь.

    Потребує негайного реформування система первинної медико-санітарної допомоги дітям і матерям, зміна підходів до оцінки діяльності медичного працівника від кількісної до якісної, який повинен бути і морально, і матеріально зацікавленим у тому, аби населення, що спостерігається на дільниці, не хворіло. Тільки такий підхід із суттєвими структурними змінами може позитивно вплинути на ситуацію.

    У 2007 р. вперше виявлено хвороби у 16 млн. дітей, що складає 1879,5 на 1000 дітей, які не досягли 17-річного віку [6]. Динаміка захворюваності дітей в Україні негативна і щорічне її збільшення свідчить про необхідність приділення уваги щодо вирішення цієї проблеми, як на рівні держави, так і галузі охорони здоров'я.

    Високий рівень захворюваності дітей визначає необхідність розробки дієвого профілактичного компоненту. У цьому контексті особливої уваги потребує група дітей шкільного віку, особливо підліткового, де реєструються найвищі показники і починає накопичуватися хронічна патологія. Підставою для такого висновку є зростання рівня захворюваності на 8,5% у цій віковій групі за останні 5 років. Особливу стурбованість викликає зростання поширеності серед таких дітей тяжких захворювань, які мають хронічний перебіг і призводять до інвалідності та смертності. Так, поширеність новоутворень зросла на 20%, хвороб органів травлення, кістково-м'язової та сечостатевої системи — на 8%, розладів нервової системи — на 7%, розладів психіки та поведінки — на 5%.

   Ще серйозніша ситуація спостерігається щодо здоров'я підлітків. Поширеність хвороб серед цієї вікової категорії за останні 5 років зросла на 15%, в тому числі: новоутворень — на 26%, хвороб крові та кровотворних органів — на 25%, системи кровообігу — на 18% [4, 8].

   Аналізуючи причини такої невтішної динаміки показників стану здоров'я дітей та молоді в Україні, не можна ігнорувати сучасні тенденції щодо нездорового способу життя, який у структурі чинників впливу на формування стану здоров'я складає 50%. Про наявність надзвичайно складних проблем у середовищі учнівської та студентської молоді свідчать дані соціологічного опитування, проведеного українським Інститутом соціальних досліджень ім. Олександра Яременка в межах міжнародного проекту Всесвітньої організації охорони здоров'я «Здоров'я та поведінкові орієнтації учнівської молоді», а саме:
• вживання алкоголю, наркотиків та тютюнопаління — серед опитаних учнів віком 15–16 років 25% вживали алкоголь раніше, ніж їм виповнилося 13 років, а серед тих, кому на цей момент було 11–12 років вже пробували вживати алкогольні напої — 40%; були п'яними хоч один раз в житті 20% 6-класників, 20–25% юнаків різного віку із різних навчальних закладів вперше курили у 11 років або раніше, а серед дівчат 25–40% вперше робили спробу курити в 14–15 років. Наркотики вживали 8–26% 13–16-річних респондентів;

• харчування — добовий режим харчування був близьким до рекомендованих лише у 35–45% опитаних, 10–35% опитаних не вживали овочів і фруктів або їли ці продукти 1 раз на тиждень;

• фізична активність — близько половини опитаних практикували фізичну активність лише півгодини або годину на тиждень, 75% підлітків на перегляд телепередач витрачали щодня 1–4 год, а 65–90% проводили за комп'ютером 0,5–3 год на добу;

• роль сім'ї — близько 60% батьків та 40% матерів мало або зовсім не знають, як проводить їхня дитина вільний час після занять ввечері.

    Наукові дослідження, проведені Інститутом педіатрії, акушерства та гінекології АМН України та Сумським педагогічним університетом показали, що рівень фізичної працездатності та адаптаційних можливостей організму дитини не завжди відповідає чинним нормативам фізичної підготовленості на уроках фізкультури. За даними цих досліджень, лише 30% дітей можуть виконати нормативи без ризику для здоров'я, лише у 18–24% дітей процеси відновлення функціонального стану організму після виконання нормативів мають позитивну динаміку і перебігають сприятливо. Ці дані стосуються дітей, які визнані здоровими і не мають ніяких патологій. Враховуючи усе вищезазначене, вчені прийшли до висновку, що діти шкільного віку мають незадовільну функціональну пристосованість до фізичних навантажень при недостатній натренованості та низькому рівні функціональних резервів з боку серцево-судинної системи.

   Така ситуація вкрай небезпечна і потребує невідкладного перегляду нормативів фізичного навантаження на уроках фізкультури і системи розподілу дітей на групи для занять фізкультурою з урахуванням адаптаційних можливостей кожної окремої дитини.

   Сьогодні вкрай необхідно змінити існуючий порядок проведення обов'язкових медичних профілактичних оглядів дітей у навчальних закладах з метою забезпечення високого рівня їх якості. Для дільничного лікаря-педіатра та сімейного лікаря ці огляди є основним інструментом профілактики, а без участі батьків, без проведення консультацій з питань збереження здоров'я дитини вони не є повноцінними. Адже надані рекомендації не будуть виконані в повному обсязі без переконання батьків у їх необхідності.

    Корисним в цьому контексті є більш активна робота «Клінік дружніх до молоді» стосовно впливу їх діяльності на формування у підлітків та молоді відповідального ставлення до власного здоров'я. Міністерством охорони здоров'я України на цей час підготовлено низку нормативних документів для впорядкування цієї роботи та поширення досвіду провідних клінік.

   Крім цього, необхідно звернути увагу на порушення гігієнічних вимог до організації режиму дня учня, а саме: значне перевищення нормативного часу для підготовки домашніх завдань, зменшення або повна відсутність часу для активної рухової діяльності і перебування на свіжому повітрі, зменшення тривалості нічного сну. Для більшості дітей уроки фізкультури є єдиним фізичним навантаженням, тому визначення їхнього стану здоров'я, рівня фізичного розвитку та фізичних можливостей є важливою складовою медико-педагогічного контролю. У цьому контексті актуально постає проблема незадовільного кадрового забезпечення медичними працівниками навчальних закладів. В Україні дефіцит лікарів-педіатрів складає близько 3,5 тисячі. Згідно штатних нормативів, на 2,5 тисячі учнів передбачено 1 посада лікаря, а 1 посада медичної сестри — на 750 учнів. Навіть при стовідсотковій забезпеченості виконати функції, покладені на медичних працівників у навчальних закладах, неможливо. Така система потребує реорганізації. З огляду на таке становище,
 
   Міністерство охорони здоров'я запланувало проведення ситуаційного аналізу шкільної медицини разом із Всесвітньою організацією охорони здоров'я, на основі якого передбачається розробка відповідного плану реорганізації з урахуванням пропозицій міжнародних експертів.

    Наступною надзвичайно актуальною проблемою є дитяча інвалідність. Щорічно статус дітей-інвалідів отримали 22,4 дітей на 10 000 осіб, віком до 18 років (19 080 дітей). Слід зазначити, що облік дітей-інвалідів здійснюється у віковій категорії до 18 років з 2005 р.

    Загальна кількість інвалідів дитинства з кожним роком зростає і наприкінці 2007 р. склала 196,4 на 10 000 дітей, віком до 18 років (167 619 осіб).

   Слід зазначити, що в цілому за останні 10 років рівень дитячої інвалідності в Україні зріс на третину: через туберкульоз — у 4 рази, через травми та отруєння — у 3 рази, через анемію — в 2,5 рази, через злоякісні новоутворення лімфатичної та кровотворної тканин, гіпофізарний нанізм, муковісцидоз, вроджені аномалії — у 2 рази. Серед причин, внаслідок яких діти стають інвалідами, перше місце посідають вроджені вади розвитку, друге — хвороби нервової системи, третє — розлади психіки та поведінки (із розрахунку на 10 000 дітей-інвалідів) [6, 7].

    До факторів, які впливають на зростання показників інвалідності у дітей, можна віднести такі чинники:

• починаючи з 2005 р., було об'єднано статистику щодо дітей та підлітків (серед останніх показник був значно вищий) у єдину «діти від 0 до 17 років включно»;

• суттєве розширенням переліку захворювань та станів, які віднесено до інвалідності, з метою соціального захисту сім'ї, в якій виховується така дитина, а також з метою її реабілітації до виповнення 18-річного віку;

• поширеність патологічних станів і значне збільшенням кількості тяжких інвалідизуючих захворювань у дітей;

• підвищення доступності отримання статусу інваліда та покращення обсягу соціального пакету, що пропонується сім'ї державою для реабілітації дитини-інваліда.

   Такі тенденції притаманні будь-якій цивілізованій державі, бо на перше місце ставиться збереження життя всім дітям. Крім того, стрімко розвиваються сучасні медичні технології, які дають можливість вижити більшості дітей, які раніше помирали, проте, на жаль, це часто призводить до інвалідності. Кількість дітей-інвалідів в Україні не перевищує 2,0% при орієнтовному в інших країнах — 2,5%.

   Тому заслуговує пильної уваги вивчення причин, що призводять до інвалідизації. Особливістю ситуації сьогодення є те, що рівень первинної інвалідності набагато нижчий від вторинної, тобто тієї, що пов'язана із способом життя, умовами життя, харчуванням, тобто здебільшого є соціальною проблемою. Динаміка зростання дитячої інвалідності внаслідок травматизму має вражаючий характер та свідчить про недоліки, як з профілактики дитячого травматизму, так і в якості надання медичної допомоги.

   Проблема ВІЛ/СНІДу у 98% дітей обумовлена передачею інфекції від матері до дитини. На тлі високих темпів поширення ВІЛ серед населення, кількість ВІЛ-інфікованих щорічно збільшується на 20–30%. Спостерігається зростання статевого шляху передачі інфекції (з 15,5% випадків — у 1996 р. до 38,4% — в 2007 р.), що свідчить про перехід інфекції у широке коло населення, яке не відноситься до груп соціального ризику. У 2007 р. 19,4% випадків інфікування відбулося перинатальним шляхом від матері до дитини. Щорічне збільшення кількості дітей, народжених ВІЛ-інфікованими матерями, ставить перед фахівцями нові завдання щодо унеможливлювання інфікування новонароджених.

   За весь період епідемії в Україні зареєстровано 17 277 дітей у якості ВІЛ-інфікованих. На даний час з підтвердженим статусом ВІЛ-інфекції зареєстровано 1624 дитини, у стадії підтвердження діагнозу перебувають 5412 дітей, хворими на СНІД є 414 дітей, померло від СНІДу 241 дитина.

   Заходи, проведені останніми роками лікувальними закладами із профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини, зробили значний позитивний внесок у поліпшення здоров'я дітей. Так, ризик вертикальної трансмісії знизився з 30 до 6,2%, проте на тлі щорічного збільшення кількості ВІЛ-інфікованих вагітних проблема ВІЛ-позитивних дітей, інвалідність та сирітство, пов'язані зі СНІД, залишаються надзвичайно актуальними.

    Проблемними для нашої країни залишаються показники смертності серед дитячого населення, особливо із врахуванням сталої високої летальності серед підлітків, що спостерігається внаслідок зарахування цієї категорії осіб до дітей, і викликало підвищення показника з 10,0 до 11,0. Найбільшу питому вагу у структурі смертності дітей мають нещасні випадки, травми і отруєння (27%), смертність від яких поступово зменшується, проте стабільно висока. Поряд із цим, зростає рівень дитячого травматизму, в основному побутового та вуличного, який є таким, що попереджається.

    За даними експертів ЮНІСЕФ, в країнах Європи при впровадженні профілактичних заходів щодо попередження смертності серед дітей у підлітковому віці від травм, нещасних випадків та отруєнь, рівень такої в Україні у цій віковій групі повинен бути у 2,5 рази меншим. На другому місці в структурі смертності є вроджені аномалії розвитку, що складають близько 20% всіх причин, більша їх частина припадає на дітей першого року життя.

   Інтегрованим показником є малюкова смертність, яка свідчить про стан соціально-економічного розвитку країни.

   Тенденція до зменшення рівня смертності серед немовлят України, що спостерігалася з 1997 р., змінилась на підвищення показників протягом останніх років.

    Структура причин малюкових втрат вказує на «слабкі» місця в охороні здоров'я дитячого населення, а саме:

• перинатальні фактори — 49,4% випадків;
• вроджені вади — 31,5%;
• зовнішні чинники — 8,7%;
• інфекційні захворювання — 5,3%;
• захворювання органів дихання — 4,4%.

   При цьому стале зниження смертності через інфекції та захворювання органів дихання свідчить про правильність заходів із охорони здоров'я матерів та дітей.

   Аналіз статистичних даних показав, що половина дітей помирає від причин, пов'язаних із перинатальним періодом, тобто із здоров'ям матері, умовами народження та виходжування дітей у пологових стаціонарах.

    Необхідно відмітити, що основною причиною загибелі дітей у перинатальному періоді є синдром дихальних розладів (60–70% випадків), пов'язаний із недоношеністю.

    Цей вид патології набагато успішніше лікується у розвинутих країнах, які застосовують високоякісні препарати, не дивлячись на їх високу вартість. Значним внеском у вирішенні цієї проблеми стане поліпшення оснащення рододопоміжних закладів, а саме, для діагностики та профілактики вроджених вад на ранньому етапі вагітності та інфекційних ускладнень як основної причини невиношування вагітності, а також подальше впровадження сучасних перинатальних технологій.

     В останні роки в Україні спостерігається тенденція щодо зростання кількості дітей, які мають вроджені вади. В структурі причин малюкової смертності останні стабільно посідають провідне місце. Серед загиблих від вроджених вад дітей понад 40% померли від вроджених аномалій серця і судин, близько 9% — від аномалій нервової системи.

     Окремим рядком стоять інфекційні та паразитарні захворювання, питома вага яких складає 2,41%. За поширеністю серед усіх хвороб у дітей країни, віком до 17 років, вони займають 6 місце, проте їх актуальність залишається високою з огляду на високу попереджуваність та керованість.

    Протягом 2007 р. були зареєстровані випадки вірусного гепатиту А (35,73 на 100 тис. дітей), кору (5,66), епідемічного паротиту (24,79), кашлюку (31,53), краснухи (61,88) та дифтерії (0,30). Згідно досліджень останніх років, які були проведені в Росії, де епідемічна ситуація з краснухою схожа на таку в Україні, серед усіх новонароджених з вродженими вадами серця вроджена краснуха (ВК) виявляється у 66,7% дітей, з вадами розвитку нервової системи — у 75%, з аномаліями кісток — у 60%, із множинними вадами розвитку — у 57,14% (Е.М. Малкова і співавт., 2004). У великому відсотку випадків діти з ВК помирають в постнеонатальному періоді від інтеркурентних захворювань, які у них перебігають надзвичайно тяжко, а з плином часу — від вад розвитку. У таких випадках патологічний процес перебігає за типом хронічної інфекції.

    Рівень ембріональної інфекції досягає 81% при захворюванні вагітної жінки краснухою в перші 12 тижнів вагітності, 54% — при інфікуванні вагітної з 13 по 16 тиждень вагітності, 36% — з 17 по 22 тиждень, 30% — з 23 по 30 тиждень та 100% — з 31 по 36 тиждень і більше.

    У США на 1000 випадків краснухи приходиться 2 випадки ВК. В Україні тільки у 2006 р. було зареєстровано понад 8 тис. випадків краснухи серед дітей, віком до 14 років. На жаль, у зв'язку із недостатньою обізнаністю лікарів із особливостями діагностики ВК в Україні за останні 10 років офіційно був зареєстрований лише 1 випадок (!) цього захворювання.

    У 2007 р. в Україні зросла захворюваність дітей на дифтерію; всього захворіло 20 дітей: 6 — у Київській області, 5 — у Закарпатській, 3 — у Вінницькій. На жаль, 1 дитина померла. При цьому, в середньому за епідеміологічними показниками, 1 випадок дифтерії реєструється на 10 і більше її носіїв.

    На долю гострих кишкових розладів серед усіх інфекційних та паразитарних захворювань у дітей першого року життя приходиться 59,1% випадків. Протягом поточного року від цієї патології померло 17 таких дітей. Складною проблемою в Україні є і менінгококова інфекція, впродовж багатьох років рівень захворюваності на неї коливається у межах 8–10 випадків на 100 тис. дітей, хоча за останній рік рівень знизився на 16,03%, при цьому відмічається значний відсоток летальності через цю інфекцію.

   Всього у 2007 р., згідно даних офіційної статистики, від інфекцій в Україні померла 171 дитина у віці до 1 року, що потребує спрямування зусиль на усунення причин та попередження спалахів інфекції. Імунізація населення залишається одним із найефективніших та безальтернативних методів профілактики інфекційних хвороб серед дітей та дорослих. На жаль, поширені сьогодні засобами масової інформації викривлені дані щодо щеплень призводять до зростання ризику виникнення одиничних та групових випадків захворювання серед дітей і дорослих, спричиненими керованими інфекціями, а також збільшення кількості ускладнень, вроджених вад розвитку і смертей. Така ситуація потребує удосконалення якості інформаційної роботи, як серед лікарів, так і серед населення, підвищення рівня доступності та безпечності імунопрепаратів, безперервного навчання фахівців, задіяних у програмах імунізації населення, залучення до інформаційної роботи громадських та релігійних організацій.

    Надзвичайної уваги потребує ситуація, коли одне із перших місць серед причин малюкових втрат складають зовнішні чинники, які цілком залежать від догляду за дітьми вдома! За даними моніторингу, із загальної кількості втрат малюків першого року життя вдома щороку помирає близько 15% дітей, які практично не отримують адекватної медичної допомоги.

    Здоров'я дітей та рівень інвалідності серед дитячого населення потребують удосконалення медико-організаційних технологій, поряд із впровадженням заходів щодо підвищення рівня культури населення України консолідованими зусиллями державних структур та громадських об'єднань.




<o:p></o:p>

<o:p>
</o:p>

ЛІТЕРАТУРА

1. Державна політика у подальшому розвитку неонатологічної служби в Україні: Матеріали наук._практ. конф. «Актуальні проблеми організації медичної допомоги новонародженим». — К., 2003. — С. 1—3.
2. Доклад о состоянии здравоохранения в мире «Не оставим без внимания каждую мать, каждого ребенка» // ВОЗ. — 2005. — 264 с.
3. Інформаційні матеріали МОЗ України для Ради Національної безпеки і оборони України (листопад, 2008 р.). — К.: МОЗ України, 2008. — 34 с.
4. Матеріали IV з'їзду спеціалістів з соціальної медицини та організаторів охорони здоров'я (23—25 жовтня, 2008 р.). — Т. 1. — Житомир, 2008. — 222 с.
5. Москаленко В.Ф. Принципи побудови оптимальної системи охорони здоров'я: український контекст. — К.: Книга плюс, 2008. — 320 с.
6. Про стан здоров'я населення України та санітарно-епідеміологічну ситуацію (щорічна доповідь, 2005 р.). — К., 2006. — 278 с.
7. Стан здоров'я дітей (0—17 років включно) та надання їм медичної допомоги у закладах охорони здоров'я, що перебувають у сфері управління МОЗ України: Аналітично-статистичний довідник за 2007 рік. — К.: Центр мед. статистики МОЗ України, 2008. — 178 с.
8. Щорічна доповідь про стан здоров'я населення України та санітарно-епідеміологічну ситуацію (2007 р.). — К., 2008. — 282 с.

Ключові слова: малюкова смертність, перинатальні технології, захворюваність, інвалідність, смертність.
Ключевые слова: детская смертность, перинатальные технологии, заболеваемость, инвалидность, смертность.
Keywords: child mortality, perinatal technologies, morbidity, disability, mortality.




:
.

:
http://old.medexpert.org.ua/modules/myarticles/article_storyid_526.html

:


.
.