Планування лікувально-профілактичної допомоги хворим на генералізований пародонтит на основі оцінки ризику ураження пародонту

: 2010/8/16 | : Современная стоматология

О.В. Павленко, М.Ю. Антоненко, П.В. Сідельников

Інститут стоматології НМАПО ім. П.Л. Шупика
Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця


Резюме. Запропонована методика визначення реальної та прогностичної потреби в лікувально-профілактичних заходах та їх диференційованого обсягу для кожного пацієнта та певного контингенту диспансерного спостереження хворих на основі оцінки чинників ризику генералізованого пародонтиту.
Ключові слова: генералізований пародонтит, потреби в лікувально-профілактичній допомозі, чинники ризику, диспансерне спостереження.

Актуальність проблеми формування системи спеціалізованої пародонтологічної допомоги в мережі сучасної стоматологічної служби базується на зростанні поширеності захворювань пародонту серед дорослого населення України, про що свідчать результати порівняльного аналізу численних епідеміологічних досліджень [1–6]. Тільки протягом останніх 10-ти років захворюваність населення 19–34-х років на запальні та запально-дистрофічні ураження пародонту сягнула від 78 до 92 %, а у віці 19–26 років спостерігається різкий підйом пародонтологічної захворюваності за рахунок початкових форм ураження пародонту – генералізованих гінгівітів і генералізованого пародонтиту. Оцінка динаміки пародонтологічної захворюваності населення України віддзеркалює зростання потреби населення в різних видах стоматологічної допомоги, й у першу чергу лікування захворювань пародонту – консервативного, хірургічного, ортопедичного, організації системи диспансеризації та різноманітних форм профілактики [7, 8]. У колі сучасних викликів перспективи реформування медичної галузі одне з провідних місць посідає підсилення вимог до контролю якості у сфері стоматологічної служби, що у свою чергу привертає увагу до підвищення ефективності ранньої діагностики та системи лікувально-профілактичних заходів шляхом удосконалення спектру та обсягу спеціалізованої пародонтологічної допомоги [9–11].

На сьогодні наріжним каменем проблеми ефективної спеціалізованої медичної допомоги хворим із патологією пародонту є відсутність організаційних засад діяльності лікувально-профілактичних стоматологічних закладів у забезпеченні нею населення. Причому така ситуація є характерною практично для всіх країн пострадянського простору, у тому числі й України.

Ще з 60-х років ХХ століття у практичній охороні здоров'я сформувався окремий розділ клінічної стоматології – пародонтологія. Починаючи з поодиноких прийомів хворих поступово ця клінічна дисципліна досягла розвитку до початку 90-х років, коли були створені та оснащені спеціалізовані кабінети та відділення. У великих містах – обласних, міських і районних центрах України на базі територіальних поліклінік були відкриті відділення пародонтології. А в Києві, Одесі, Харкові створені крупні пародонтологічні центри обласного, республіканського значення.

Виділення вузькоспеціалізованої служби для надання допомоги при захворюваннях пародонту ще в той час було обумовлено їх високою поширеністю серед населення. За даними ВООЗ, ще в 1980 році «хвороби пародонту уражують майже все населення та більше половини дитячого населення земної кулі», а вже у звіті Європейського бюро ВООЗ за 2003 рік відмічено, що внаслідок хвороб пародонту люди втрачають зуби у п'ять разів більше, ніж від карієсу та його ускладнень. Експертами ВООЗ було зроблено висновки, що потрібна така форма організації медичної допомоги хворим на ураження пародонту, за якої можливі раннє виявлення захворювання та успішна боротьба з ним. Слід зазначити, що вже на той час у СРСР було запроваджено диспансерний метод обслуговування в системі соціалістичної охорони здоров'я, а про доцільність використання його у стоматологічній службі вперше заявили класики вітчизняної стоматології А.К. Лімберг – ще наприкінці ХІХ ст., П.Г. Дауге (1921). Пізніше А.Є. Верлоцький (1930) писав, що «ми стали на шлях диспансеризації» та визначив місце стоматології в системі єдиного диспансеру. Ю.М. Розовський (1930) визначив першочерговість диспансеризації молодого покоління, а професор П.П. Львов (1933) указав на необхідність упровадження диспансерного методу при обслуговуванні хворих на ураження пародонту. Пізніше, у 1938 році, Е.М. Гофунг і Л.А. Ентін писали, що саме диспансеризація «може дати повну можливість профілактичної боротьбі з ураженнями пародонту».

Засновник Київської стоматологічної школи І.О. Новик визначив провідним в організації медичної допомоги хворим із ураженнями пародонту комплексний метод лікування в умовах диспансеризації і ще в 1956 році на II науковій стоматологічній конференції України стверджував, що саме диспансеризація повинна ставити головним своїм завданням виявлення та лікування хворих на найбільш ранніх, функціонально зворотних стадіях захворювання. При цьому найбільш ефективним він уважав лікування хворих із ураженнями пародонту у спеціалізованих кабінетах. Найближчою до принципів сучасної профілактичної медицини була думка А.І. Рибакова (1967) про те, що під час проведення масових профілактичних оглядів населення слід виявляти не тільки клінічно виражені форми захворювання, а й патологічні ситуації (чинники передумов), котрі пізніше стають причинами розвитку захворювань пародонту.

Однак до сьогодні залишаються невирішені питання. Не розроблені положення про пародонтологічне відділення (кабінет, центр), посадові інструкції для персоналу, немає єдиної медичної документації про структуру та облік обсягів спеціалізованої пародонтологічної допомоги хворим. Досі не запроваджено медичну спеціальність «лікар-пародонтолог». Практично не працює система диспансерного спостереження хворих із патологією пародонту, а окремі залишки цієї діяльності у стоматологічних лікувально-профілактичних закладах різного рівня базуються на простому обліку хворих із генералізованим пародонтитом. При цьому періодичність повторних відвідувань і курсів лікування визначається для всіх хворих як один раз на шість місяців, незалежно від клінічного перебігу, тяжкості ураження пародонту, віку пацієнтів та інших показників їх стоматологічного та соматичного здоров'я.

Таким чином, проблема раціональної організації спеціалізованої медичної допомоги хворим із ураженнями пародонту на сьогодні є безперечно актуальною.

З метою наукового обґрунтування моделі спеціалізованої стоматологічної допомоги дорослому населенню із захворюваннями пародонту нами було проведено клініко-експериментальне визначення критеріїв ризику ураження пародонту для обґрунтування диференційованого вибору виду та обсягу лікувально-профілактичної допомоги цьому контингенту пацієнтів.

Гіпотеза дослідження базувалась на доцільності комплексної оцінки ступеня ураження тканин пародонту у хворих на генералізований пародонтит (ГП) для визначення потрібного обсягу лікування та прогнозування перебігу генералізованого пародонтиту. Ранні прояви ураження пародонту у практичній стоматології майже не діагностуються [3, 4]. Адже самостійно такі пацієнти до стоматолога не звертаються, а система обов'язкових профілактичних оглядів різних верств населення, окрім вузького декретованого контингенту, в Україні не працює. Отже, на клінічному рівні на сьогодні має місце діагностика вже розвинених форм генералізованого пародонтиту, що призводить до втрати можливості раннього лікування та ефективної корекції запально-дистрофічного процесу в пародонті. Із цього приводу є доречними визначення чинників ризику розвитку генералізованого пародонтиту та оцінка ступеня їх впливу на перебіг захворювання для формування алгоритмів комплексної спеціалізованої допомоги в системі диспансерного спостереження.

Для оперативного отримання інформації у процесі спостереження перебігу генералізованого пародотиту, визначення періодичності оглядів хворих під час диспансерного спостереження, планування обсягу лікувально-профілактичних заходів і проведення оцінки їх ефективності було розроблено спосіб комплексної оцінки ступеня деструкції тканин пародонту у хворих на генералізований пародонтит за рахунок комбінованого використання показників глибини пародонтальних кишень і кількості апроксимальних поверхонь зубів, уражених карієсом, в одного обстеженого хворого, що дозволяє оцінити кількісні та якісні показники деструкції пародонтальних тканин у хворих з урахуванням найвищого ступеня деструкції, що сприятиме реальній оцінці неблагополуччя в пародонті, підвищенню якості та точності діагностики інтенсивності деструкції тканин пародонту у хворих на генералізований пародонтит.

Для зручності кількісної оцінки запально-деструктивних процесів у тканинах пародонту нами було запропоновано оперативне поняття «сегмент пародонту» як морфофункціональна одиниця зубощелепної системи, до якого ми відносимо комірку, ясна та періодонт у зоні одного зуба. Такий підхід дає нам змогу деталізувати патологічні зміни, що відбуваються при перебігу генералізованого пародонтиту, а головне – провести моніторинг змін цього стану впродовж спостереження чи лікування, оскільки він відтворює квантування окремих епізодів динамічного патологічного процесу «генералізований пародонтит». Окрім цього, проведення якісної та ефективної диспансеризації хворих на генералізований пародонтит з урахуванням сучасних вимог і стандартів є неможливим без швидкого отримання інформації про інтенсивність ураження пародонту та швидкість розвитку запальних і наступних деструктивних процесів у тканинах пародонту.

Вирішення цих завдань потребувало динамічного спостереження перебігу генералізованого пардонтиту в осіб молодого віку (19–34 років), які в першу чергу підлягають диспансерному спостереженню. Цей етап досліджень проведено за участю репрезентативної групи пацієнтів із генералізованим пародонтитом І–ІІ ступеня в кількості 88 осіб із рівним співвідношенням чоловіків і жінок. Усього було обстежено 2604 сегменти пародонту. Глибина пародонтальних кишень (ПК) визначалася за стандартною методикою з використанням градуйованого зонду Вільямса-Фокса або тонкою гладилкою з міліметровою шкалою з наступним уточненням обсягу деструкції кісткової тканини міжкоміркової перетинки за даними радіовізіографічного дослідження. Зокрема, індекс рентгенологічної резорбції при цьому вираховували як відношення внутрішньо-кісткової частини кореня до загальної довжини кореня зуба у відсотках. Для розрахунку цього показника використовували дані рентгенологічного дослідження. Визначали й рахували кількість каріозних і некаріозних ушкоджень апроксимальних і пришийкових поверхонь зубів, проводили визначення сумарного показника факторів ризику на один обстежений пародонтальний сегмент. Оцінювали стан періапікальних тканин та якість ендодонтичного лікування (за даними рентгенографіі).

Визначення факторів ризику та оцінку ступеня їх вагомості в балах з розрахунку на один сегмент пародонту проводили за параметрами, наведеними в таблиці 1 (при оцінці від 8 до 16-ти балів ступінь ризику розвитку генералізованого пародонтиту в сегменті оцінювали як низький, при значенні від 17 до 24-х балів – як середній, при значенні від 25 до 48-и – як високий).



Розподіл факторів ризику за їх ступенем наведено в таблиці 2.



Красномовним підтвердженням робочої гіпотези є статистичний аналіз результатів обстеження хворих у визначенні такого чиннику ризику прогресування ГП, як пародонтальні кишені та ушкодження апроксимальних і пришийкових поверхонь зубів.

Розподіл сегментів пародонту за глибиною ураження (глибина пародонтальних кишень, ПК) представлено на рис. 1.



Як випливає з наведених даних, розподіл досліджених сегментів пародонту в залежності від глибини ураження, тобто глибини пародонтальних кишень, нерівномірне. Адже у 90,82±2,32 % сегментів глибина ПК не перевищувала 3 мм, причому тільки в 6,18±1,91 % глибина ПК дорівнювала 4 мм, а у 3,00±0,91 % сегментів ПК не виявлено.

Наступним кроком було виявлення розподілу сегментів пародонту в залежності від кількості каріозних і некаріозних уражень апроксимальних і пришийкових поверхонь зубів, а також наявності пломб і коронок (АП) – безперечних чинників місцевого подразнення (МЧП), рис. 2.



 Привертає увагу те, що за умов значної патогенної дії місцевих чинників подразнення тканин пародонту тільки у 3 % відсутні пародонтальні кишені, а майже в половині випадків (53,69±3,12 %) для осіб молодого віку є притаманним компенсована реактивність зубоясенного прикріплення, про що свідчить усього 21,35±2,32 % наявності пародонтальних кишень до 1 мм, загальною ж тенденцією для цього вікового контингенту є незначна кількість пародонтальних кишень глибиною 4 мм (2,23±0,31 %) при дії місцевих чинників у кількості до 6,18±1,12 %.

На рис. 3 наведена середня глибина пародонтальних кишень у сегментах з різною кількістю уражених поверхонь зуба.



На графіку простежується залежність глибини ПК від кількості каріозних порожнин контактних (пришійкових) поверхонь в одному сегменті пародонту. Так, у сегментах з інтактними контактними та пришийковими поверхнями середня глибина кишень не перевищувала 1,47±0,32 мм, у той час як наявність ураження навіть однієї чи двох поверхонь збільшувала глибину пародонтальної деструкції на 33,3 %, а трьох – відповідно на 36,1 %. Наявність каріозного ураження з чотирьох сторін викликає різке зростання глибини ПК до 3,00±0,36 мм або на 104,1 %.

Застосовуючи t-критерій, ми перевірили гіпотезу достовірності такої розбіжності глибини пародонтальних уражень. Зокрема установлено достовірну розбіжність у глибині пародонтальних уражень за умов різної кількості апроксимальних уражень р < 0,05.

Запропонований нами метод було використано для формування групи диспансерного спостереження з числа обстежених пацієнтів із попереднім діагнозом генералізований пародонтит. Розподіл сегментів пародонту за ступенем ризику розвитку генералізованого пародонтиту (на підставі табл. 1) представлено на рис. 4.



Як випливає з наведених даних, розподіл досліджених сегментів пародонту в залежності від ступеня ризику генералізованого пародонтиту за комплексною оцінкою, нерівномірний. Адже у 39,99±1,34 % сегментів ступінь ризику оцінений як середній та високий, що свідчить про вірогідність прогресування ураження пародонту практично в 40 %, причому тільки у 2,5±1,09 % (р > 0,05) чинники ризику розвитку генералізованого пародонтиту відсутні, а в решті 57,51±1,86 % сегментів оцінено як низький. Така комплексна оцінка ступеня ризику розвитку генералізованого пародонтиту в певного контингенту осіб дозволяє планувати групи диспансерного спостереження, обсяг і структуру лікувально-профілактичних заходів.

За результатами оцінки ступеня ризику ураження пародонту зроблено висновок про те, що більшість хворих на генералізований пародотит у віці 19–26 років мають можливість значного гальмування патологічного деструктивного процесу в пародонті за допомогою якісної гігієни порожнини рота, низки санаційних і профілактичних заходів, причому значний вплив на глибину ураження пародонту спричиняють наявність каріозних уражень твердих тканин зубів, наявність пломб, вкладок на апроксимальних і пришийкових поверхнях, а також штучних коронок і мостоподібних протезів.


ВИСНОВОК

Таким чином, запропонована нами методика оцінки ризику генералізованого пародонтиту може бути використана для визначення реальної та прогностичної потреби в лікувально-профілактичних заходах та їх диференційованого обсягу як кожного пацієнта, так і певного контингенту диспансерного спостереження. Подальші кроки в розрахунках медико-економічних ресурсів відповідно до обсягів потреби в необхідній допомозі можна провести згідно зі стандартними протоколами лікування.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Косенко К.Н. Эпидемилогия основных стоматологических заболеваний у населения Украины и пути их профилактики: Автореф. дис. … д-ра мед. наук: 14.01.21. – Одесса, 1993. – 317 с.
  2. Хоменко Л.О., Остапко О.І., Біденко Н.В., Тимофеєва О.О. Навколишнє середовище і стоматологічне здоров'я дітей України // Архів клінічної медицини, 2004. – № 1. – С. 82–85.
  3. Стан здоров'я населення України та результати діяльності галузі охорони здоров'я, 2002 р. – К., 2003. – 489 с.
  4. Політун А.М. Епідеміологія, особливості розвитку хвороб пародонту та їх профілактика в умовах біогеохімічного дефіциту фтору та йоду: Автореф. дис. … д-ра мед. наук: 14.01.22. – К.: Націон. мед. ун-т імені О.О. Богомольця. – 1996. – 50 с.
  5. Стан здоров'я населення України та результати діяльності галузі охорони здоров'я, 2002 р. – К., 2003. – 489 с.
  6. Отчет о проведении международной научно-практической конференции «Эпидемиология основных стоматологических заболеваний» // Стоматология. – 2004. – № 5. – С. 68–70.
  7. Буртова Ю.О. Проблеми реформування стоматологічної допомоги військовослужбовцям Збройних Сил України // Вісник соціальної гігієни та охорони здоров'я. – 2003, № 4. – С. 52–55.
  8. Антоненко М.Ю. Особливості організації профілактики стоматологічних захворювань в умовах ринкової економіки // Український стоматологічний альманах. – 2005. – № 3. – С. 36–39.
  9. Антоненко М.Ю. Шляхи підвищення ефективності профілактики захворювань пародонта в сучасних умовах реформування галузі охорони здоров’я // Науковий вісник Національного університету імені О.О. Богомольця. – 2006. – № 4. – С. 175–182.
  10. Антоненко М.Ю. Методология донозологического мониторинга состояния гигиены полости рта и заболеваний пародонта населения в крупных промышленных городах Украины // В сб.: Проблемы диагностики и коррекции состояния здоровья в напряженной экологической среде обитания. Материалы второй международной научной конференции «Донозология». – 2006, Санкт-Петербург, 18–19 октября 2006 г. – С. 31–33.
  11. Москаленко В.Ф., Антоненко М.Ю. Наукове обґрунтування моделі диспансеризації дорослого населення молодого віку із захворюваннями пародонту // Охорона здоров'я. – 2008. – № 1. – С. 56–61.

ПЛАНИРОВАНИЕ ЛЕЧЕБНО-ПРОФИЛАКТИЧЕСКОЙ ПОМОЩИ БОЛЬНЫМ ГЕНЕРАЛИЗОВАННЫМ ПАРОДОНТИТОМ НА ОСНОВАНИИ ОЦЕНКИ РИСКА ПОРАЖЕНИЯ ПАРОДОНТА

А.В. Павленко, М.Ю. Антоненко, П.В. Сидельников

Резюме. Предложена методика определения реальной и прогностической потребности в лечебно-профилактической помощи и ее дифференцированном объеме для каждого пациента и определенного контингента диспансерного наблюдения больных на основании оценки факторов риска генерализованного пародонтита.
Ключевые слова: генерализованный пародонтит, потребность в лечебно-профилактической помощи, факторы риска, диспансерное наблюдение.


PLANNING OF THE TREATMENT AND PROPHYLACTIC HELP BY PERIODONTAL DESEASE PATIENT ON THE BASIS OF THE PERIODONTAL DEFEAT RISK ESTIMATION

A. Pavlenko, M. Antonenko, P. Sidelnikov

Summary. The technique of definition real and forecast is offered to need for the treatment and prophylactic help by periodontal diseases patients and its differentiated volume for each patient and the certain contingent clinic supervision of risk factors sick on the basis of estimation.
Key words: periodontal diseases, need for the treatment and prophylactic help, risk factors, clinic supervision.


:
.

:
http://old.medexpert.org.ua/modules/myarticles/article_storyid_561.html

:


.
.